Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Елизавета Константиновна Ромашко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна». Краткое содержание книги:
Все болісне, темне минуле Зої одійшло, розчинилося в цьому сонячному світлі…
“Я молода, молода, — так видавалося їй на палубі корабля з піднятим до сонця бушпритом, — я красива, я добра”.
Вітер пестив шию, обличчя. Зоя захоплено бажала щастя собі. Все ще не в змозі відвести очі од світла, неба, моря, — вона крутнула холодну ручку дверцят, увійшла в кришталеву будку, де з сонячного боку були запнуті шторки. Взяла слухові трубки. Сперлася ліктями на стіл, прикрила очі пальцями.
Подвійні удари хронометра, як склянки, продзвонили дванадцяту. Минуло всього три хвилини відтоді, як вона підвелася з крісла під тентом.
Вона поклала пальці на важельок і, посунувши його ліворуч, настроїла апарат на хвилю тридцять сім з половиною метрів. Тоді з чорної порожнечі трубки пролупав повільний і жорсткий голос Роллінга:
— Мадам Ламоль, мадам Ламоль, мадам Ламоль… Слухайте, слухайте, слухайте…
— Так, я слухаю, заспокойся, — прошепотіла Зоя.
— …Чи все у вас гаразд? Чи не зазнаєте бідувань? У чомусь нестачі? Сьогодні тієї ж години, як завжди, буду щасливий чути ваш голос… Хвилю посилайте тієї ж довжини, як звичайно… Мадам Ламоль, не віддаляйтеся дуже далеко від одинадцяти градусів східної довготи, сорока градусів північної широти. Не виключено, що швидко зустрінемось. У нас все гаразд. Справи чудові. Той, кому треба мовчати, мовчить. Будьте спокійні, щасливі, — безхмарної дороги.
Зоя зняла навушники. Зморшка перетнула її чоло. Дивлячись на стрілку хронометра, вона проказала крізь зуби: “Набридло!” Оці щоденні радіоосвідчення в коханні страшенно сердили її. Роллінг не може, не хоче лишити її у спокої… Вдасться до будь-якого злочину, зрештою, аби тільки дозволила йому щодня хрипіти в мікрофон: “…будьте спокійні, щасливі, безхмарної дороги”.
Після вбивства у Білль Давре і Фонтенбло й по тому шаленої їзди з Гаріним залитими місячним світлом безлюдними шосейними дорогами до Гавра Зоя і Роллінг більше не зустрічалися. Він стріляв у неї тієї ночі, намагався образити і вгамувався. Здається, він навіть мовчки плакав тоді, зігнувшись у автомобілі.
У Гаврі вона сіла на його яхту “Арізона” і вдосвіта вийшла у Біскайську затоку. В Ліссабоні Зоя дістала документи й папери на ім’я мадам Ламоль — вона ставала власницею однієї з найрозкішніших на Заході яхт. Із Ліссабона пішли в Середземне море, і там “Арізона” крейсувала біля берегів Італії, дотримуючись одинадцяти градусів східної довготи, сорока градусів північної широти.
Негайно було встановлено зв’язок між яхтою і приватною радіостанцією Роллінга в Медоні під Парижем. Капітан Янсен доповідав Роллінгу про всі подробиці мандрівки. Роллінг щоденно викликав Зою. Вона щовечора доповідала йому про свої “настрої”. У цій одноманітності минуло днів десять, і ось апарати “Арізони”, які мацали простір, прийняли короткі хвилі незрозумілою мовою. Дали знати Зої, і вона почула голос, від якого зупинилося серце.
— Зоє, Зоє, Зоє, Зоє…
Мовби величезна муха об скло, дзвенів у навушниках голос Гаріна. Він повторював її ім’я і потім через деякі інтервали:
— …Відповідай од першої до третьої ночі…
І знову:
— …Зоє, Зоє, Зоє… Будь обережна, будь обережна…
Тієї ж ночі над темним морем, над заснулою Європою, над стародавніми згарищами Малої Азії, над рівнинами Африки, вкритими голками та пилом висхлих рослин, полетіли хвилі жіночого голосу:
— …Тому, хто велів відповідати від першої до третьої…
Цей виклик Зоя повторювала багато разів. Потім вела далі:
— …Хочу тебе бачити. Нехай це нерозумно. Признач будь-який з італійських портів… На ім’я мене не викликай, пізнаю тебе по голосу…
Тієї ж иочі, тієї самісінької хвилини, коли Зоя вперто повторювала виклик, сподіваючись, що Гарін десь — у Європі, Азії, Африці — намацає хвилі електромагнітів “Арі-зони”, за дві тисячі кілометрів, у Парижі, на нічному столику край ліжка, де, зануривши ніс у ковдру, спав Роллінг, задеренчав телефонний дзвінок.
Роллінг, підскочивши, схопив трубку. Семеїюв хапливо проказав:
— Роллінг, вона розмовляє.
— З ким?
— Погано чути, на ім’я не називає.
— Гаразд, слухайте далі. Звіт завтра.
Роллінг поклав трубку, знову ліг, але сон уже не йшов до нього.
Завдання було нелегке: серед фокстротів, рекламних зойків, церковних хоралів, звітів про міжнародну політику, опер, симфоній, біржевих бюлетенів, жартів славнозвісних гумористів, що мчали ураганом над Європою, — вловити слабенький Зоїн голос.
День і ніч для цього в Медоні сидів Семенов. Йому пощастило перехопити кілька фраз, які сказала Зоя. Проте й цього було досить, щоб розпалити ревниву уяву Роллінга.
Роллінг почувався кепсько після ночі в Фонтенбло. Шельга лишився живий, — висів над головою страшенною загрозою. З Гаріним, котрого Роллінг залюбки повісив би на сучку, як негра, підписано угоду. Можливо, Роллінг і затявся б тоді — ліпше смерть, ешафот, ніж спілка, — та волю його крушила Зоя. Домовляючися з Гаріним, він вигравав час, і, можливо, божевільна жінка отямиться, розкається, повернеться… Однією з умов угоди він поставив тривалу мандрівку Зої на яхті. (Це було необхідно, щоб замести сліди). Він сподівався переконати, всовістити, захопити її щоденними розмовами по радіо. Ця надія була, мабуть, найбільшим безглуздям у житті Роллінга.
За умовою з Гаріним, Роллінг негайно починав “загальний наступ на хімічному фронті”. Того дня, коли Зоя сіла в Гаврі на “Арізону”, Роллінг поїздом повернувся до Парижа. Він сповістив поліцію про те, що був у Гаврі і на зворотному шляху, вночі, зазнав нападу бандитів {троє, з обличчями, замотаними хустками). Вони забрали у нього гроші і автомобіль. (Гарін у цей час, як було домовлено, перетнув із заходу на схід Францію, проскочив кордон Люксембургу і в першому ж каналі утопив автомобіль Роллінга).
“Наступ на хімічному фронті” почався. Паризькі газети зчинили грандіозний переполох. “Загадкова трагедія у Білль Давре”, “Таємничий напад на росіянина у парку Фонтенбло”, “Зухвале пограбування хімічного короля”, “Американські мільярди в Європі”, “Загибель національної німецької Індустрії”, “Роллінг чи Москва” — усе це розумно й спритно було заплутано в один клубок, який, звісно, застряг у горлі в обивателя — власника цінностей. Біржу лихоманило. Між сірими колонами її, біля чорних дощок, де істеричні руки писали, витирали, писали крейдою цифри знецінюваних паперів, бігали, кричали, збожеволілі люди з очима, готовими луснути, з губами в коричневій піні.
Але це гинула плотва, — все це були жартики. Великі промисловці та банки, зціпивши зуби, трималися за пакети акцій. їх нелегко було звалити навіть рогами Роллінга.
Для цієї найсерйознішої операції і готував удар Гарін.
Гарін “шалено”, як правильно вгадав Шельга, будував у Німеччині апарат за своєю моделлю. Він роз’їжджав од міста до міста, замовляючи заводам різні частини. Для зносин з Парижем користувався відділом приватних оголошень у кельнській газеті. Роллінг, у свою чергу, вміщував у бульварній паризькій газеті два-три рядки: “Усю увагу зосередьте на аніліні…” “Дорогий кожен день, не жалійте грошей…” тощо.
Гарін відказував: “Закінчу швидше, ніж гадав…”, “Місце знайдено…”, “Починаю…”, “Непередбачена затримка…”
Роллінг: “Тривожуся, призначте день…”
Гарін відказав: “Одлічіть тридцять п’ять од дня підписання угоди…”
Приблизно з оцим його повідомленням співпала нічна телефонограма Роллінгу від Семенова. Роллінг шаленів — його водили за носа. Таємні зносини з “Арізоною”, попри все, були небезпечні. Та Роллінг не виказав себе жодним словом, коли наступного дня розмовляв з мадам Ламоль.
Тепер, у години безсоння, Роллінг почав “обмірковувати” наново свою “партію” Із смертельним ворогом. Він знайшов помилки. Гарін виявлявся не дуже-то й добре захищений. Помилкою його була згода на Зоїну мандрівку, — кінець партії для нього передбачений. Мат буде сказано на борту “Арізони”.