Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— До мого району черга дійде ще нескоро, — стримано відповіла Ґлиніш. — Крім того, останніми днями аж п’ятеро абрадських королів звернулися до відьом з проханням установити захист у їхніх палацах, а особливо — в скарбницях. Досі вони й не чухалися, хто шкодував грошей, хто просто вважав це зайвим, покладаючись лише на сиґналізацію, та після того, як ви спробували викрасти відьмачих кузин і показали всьому світові, що Братство має серйозні політичні амбіції… — Зо хвилю вона помовчала, вагаючись, а потім заговорила знову: — Це не моя справа, професоре, і не подумайте, що я вас повчаю. Але ви повинні знати, що ваше втручання в боротьбу за катерлахський престол призводить до прямо протилежного ефекту. Буквально вчора я випадково почула уривок розмови між двома найстаршими, Лорною вер Шерен і Енид вер Ґвенліан. Вони обговорювали справи в Катерласі і, власне, нічого особливого не сказали. Проте мене насторожила їхня непохитна впевненість у тому, що Бренан аб Ґрифид невдовзі стане королем. Я добре знаю відьом і знаю, що найстарші вкрай обережні у висловлюваннях, бо дуже не люблять помилятися. І якщо вони на людях поводяться так, ніби відьмак уже король, то мають на це вагомі підстави.
— Дякую за інформацію, колеґо Падерай, — цілком байдуже мовив Фейлан. — Коли випаде нагода, перекажу це молодому Йорвертові аб Торвалу. Мене самого катерлахські справи не обходять, а в Карсаллоґу я лише виконував його прохання. І зробив усе точнісінько так, як він просив. Просто інсценував невдалу спробу викрадення.
— Он як? — мимохіть зацікавилася Ґлиніш. — Він хотів створити враження, ніби Братство заміряється на Катерлах?
— Схоже на те. І мені здається, що Йорверт якраз планував посприяти відьмакові.
— Але навіщо? — здивувалася Ґлиніш, та вже наступної миті й сама второпала. — А, зрозуміло! Невдача лорда Бренана в Катерласі розв’язала б найстаршим руки, і вони б знову повернулися до своєї ідеї всадовити його на кередіґонський трон. А лордові Йорвертові, як майбутньому герцоґові Нарвонському, зовсім не до вподоби перспектива отримати собі за сусіда короля-відьмака, ще й на пару з королевою-відьмачкою. Це логічно… Та повернімося до наших справ. Я й далі наполягаю, що ми не повинні квапитися. Тут треба діяти поступово і розважливо. Тепер я часто спілкуватимуся з Ейрін вер Ґледіс, потроху налагоджуватиму з нею стосунки, здобуватиму її довіру. Не знаю, скільки часу на це піде, але доведеться набратися терпіння. Зайвий поспіх лише все зіпсує.
— Ваша правда, — погодився її співрозмовник. Ґлиніш подобалась його обережність і зваженість; цим він вигідно відрізнявся від решти членів їхнього темного кола, які прагнули чимшвидше виконати завдання Ан Нувіну. Вона вважала, що Фейлан аб Мередид був би набагато кращим темним майстром, ніж імпульсивний і нерозважливий професор аб Мадоґ. — А от Кіннанові не терпиться. Після того, як я розкритикував його план викрасти короля Келлаха, а ви мене підтримали, він на якийсь час угамувався. Але ненадовго — зараз носиться з думкою викрасти принцесу Фіннелу. Розуміє, що це нічого не дасть, просто втомився від чекання і хоче бодай щось зробити.
Ґлиніш рішуче похитала головою, хоч і розуміла, що в непроглядному мороці Тиндаяру цей рух залишиться непоміченим.
— Цього не можна допустити. Викрадення Фіннели вер Ріс ніякої користі не принесе, а тільки зашкодить нашому задуму. Відьми лише почали вірити, що Ан Нувін більше не зазіхає на Первісну, мовляв, руки закороткі. Днями Івін вер Шінед сказала мені, що Братство, виявившись неспроможним нічого вдіяти з леді Ейрін, вирішило відігратися за поразку на Іхелдиройдському тракті, влаштувавши безлад у Катерласі. І вона щиро в цьому переконана — як і багато інших відьом. Тож не варто розвіювати їхніх ілюзій…
Коли вони закінчили розмову і Фейлан аб Мередид вирушив на південних схід від Тір Мінегану, Ґлиніш, уживши всіх можливих застережних заходів, повернулася на поверхню, до свого помешкання в Абервені. Щоразу під час такого переходу всю її істоту поймав глибокий, панічний страх; вона сама жахалася своєї зухвалості, це було просто нечуване нахабство — користуватись Тиндаяром під боком у відьом, у самісінькому серці їхніх володінь. Досить їй припуститися щонайменшої помилки, виказати бодай крихту недбалості, накликати на себе хоча б тінь підозри — і на цьому її земне життя передчасно урветься. Навряд чи це станеться швидко й безболісно, від смертельних чарів або впокорення. Найпевніше, її схоплять живцем і довго катуватимуть, з’ясовуючи все, що їй відомо про плани Ан Нувіну, намагаючись вибити інформацію про інших чорних чаклунів. Ґлиніш боялася смерті, боялася впокорення, боялася тортур; та найбільше її лякало те, що вона загине даремно, не здійснивши свого призначення, не довівши до кінця справу, задля якої офірувала власною душею…