Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
І тут, на шляху до мирного упокоєння, Лойз жахнувся у самій глибині свого єства. Він, Алоїз Ретцер, син аптекаря з Цвізеля, улаштував це все. Він поклав початок новій середньоєвропейській політиці — новій, і все ж таки ганебно старій: політиці вовків і овець, політиці тигрів і антилоп. Він виявився не лише розумніший за Шефа — він був далекоглядніший, більш рішучий, брутальніший, ведмідь проти приборканого вовка. Він і Марте не тільки вбили того Гассо і двох чи трьох хлопців на терасі «Грона», вони подбали або ще подбають про те, щоб десятки мешканців Пассау пішли з життя, сотні! Щоб, мабуть, світло знову зникло безповоротно, і не лише світло від кумедно маленької електростанції на Ільці, але й світло відносного спокою, добросусідського співіснування на безкраїх просторах. А згодом, набагато пізніше, щось напишуть в історичних книжках про Лойза-Чингісхана, сівача жахіть ЛПМ 100 чи 200 чи 300 (так капелан тепер вів рахунок рокам — ЛІТО ПІСЛЯ МОРУ). Перед якоюсь кровожерною ордою простуватиме тінь його, Лойза Ретцера, як героїчного пращура, напівбога, який звелів сіяти смерть, пожежі, плюндрування та паплюження.
Він мусить усе спинити, повернути назад. Негайно. Він мусить одужати і податись услід за Марте — може, В Зальц-Каммергуті його наздожене! Та зустрівся з поглядом Бранко і усвідомив, що на цьому край. Звідси він уже нікуди не вирушить.
У кабінеті на Шефові була вже не венгерка, а літня сорочка з короткими рукавами. Мабуть, саме в цьому полягала суть скорботи за наслідним принцом. А може, Шеф дійшов висновку, що часи ритуальних вистав минулись. У сусідній кімнаті він звелів поставити розкладачку — не міг стерпіти Ліндиної холодної ненависті, вона ж бо покладала на нього відповідальність за смерть Гассо. Завтра або післязавтра на офіційні жалобні церемонії за тими трьома (вони відбудуться одразу ж після повернення каральної експедиції) він, певна річ, знову з’явиться одягнений за протоколом. Підтримуватиме під лікоть Високу Даму, обличчя якої буде приховане густою вуаллю, а на собі вона матиме все чорне. Сам він одягне строгий, поважний мундир. А доти він міг собі дозволити непоказну істину ставити вище за прилюдну показуху.
Непоказна істина полягала ось у чому: він не мав упевненості, чи варт було з усією цією справою заводитись? Як насправді розподілилась вагомість недавніх подій? Чи не була жертва його сина мізерною у порівнянні з остаточним усуненням великої загрози для міста? Крім того — чи існував інший спосіб змусити загін здійснити остаточне вирішення?
Гассо, признавався він собі в душі, ніколи по-справжньому не був йому близький. Не такий близький, як Мелісса. Не такий близький, як і десятирічний Ґернот, який уже багато чого розумів і був дуже сумлінний. Про крах подружнього життя з Ліндою можна не думати й не думати гадати: ц. — к. привиди звели це життя нанівець ще задовго до того, як пролунав пронизливий зойк на мисі.
Єва Піччен, дуже бліда (на ній тепер був чорний костюм), постала у дверях.
— Прибула людина з експедиції, — повідомила вона. — Вістовий. Послали наперед. Коцьо.
Шеф звів докупи під носом кінчики пальців і підняв очі до ліпки на стелі.
— Враження? — запитав він.
— Не надто хороше, — тихо відповіла Єва.
Шеф зітхнув, потер правий бік під ребрами (печінка, слід було б пройти курс лікування мінеральними водами і м’яким сиром, згодом він за це візьметься).
— Нехай заходить, — наказав він.
Коцьо зайшов. Чорним був його польовий однострій, чорними були руки, згори до низу вкриті брудом. (Вияв послуху і обов’язку? Чи щось інше?) Він стояв виструнчено, відсалютував, не казав ні слова.
— Ну? — гостро запитав Шеф.
— До Розенгайма доїхали, — відповів той. Голос його звучав глухо, ніби й не його. — Тобто, власне, до кубла поблизу.