Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
— Я був винен, — сказав Марте. І в його словах прозвучав висновок, а не скрушність. Одначе Лойз замахав рукою, сердито і немічно.
— Баран дурний! Поміркуй лише! Нам навіть пощастило. Нас не посадили на довгий шнурок, а могло й таке статися. Трактори він послав би чи так, чи інакше. Заради солі, поміркуй про це, Марте. А ми, два дурні, сиділи б у Пассау, розвісивши вуха на його мову. Співробітництво! Кордонна сторожа! Пощастило нам, хлопче! Отак, а тепер їдь! Борзо! Аби всіх урятувати: Епьфріду і твоїх бешкетників і маму Моніку.
— Мама Моніка, батьку, вже врятована. — Марте слухняно встав на ноги і обернувся до пролому в пообсипуваній стіні, за яким залягали вже пізні сутінки.
— Спинись, — долинув шепіт з батькового ложа, що вже зовсім сховалось у мороку. — Слухай. Коли приїдеш додому, одразу гайда. Всі гайда. Їдьте вісім днів на схід так швидко, як будете годні. Спочатку на Зальц-Каммергут. Було б непогано. Зальц-Каммергут. А відтак… — Його шепіт став майже нечутний, — відтак осядьте в Чотирикутгі. Вже там розкажеш їм, що я тобі казав. Ми дужчі за них. То всі мають знати, хлопче, бо інакше не буде для вас життя. Заприсягнися мені на руці.
— Добре, батьку.
— Ми дужчі за місто Пассау. І це повторюйте кожного року раз. Дуллінгер має то написати, чуєш? Він має… взагалі… написати все про рознемців. І навчати, що тепер потрібно. Луки і стріли. Класти ватру. Бережи себе.
— Бережи тебе пан Бог, батьку, — сказав Марте наостанок.
Все вже обговорили, слід братись до роботи. Він вийшов надвір, тихим свистом підкликав коней. Тепер буде змога їх міняти, неподалік звідси старі греблі через Інн, дороги на них ще, мабуть, не поглинули хащі. Звісно, про греблі можуть знати і в Пассау, однак тепер слід було йти на ризик. Він махом сів на свого Карого, батькового Лиса взяв на довгий повід, приклацнув язиком і рушив під світлом місяця у першій чверті. Скоро він, темний молодий вождь кочовиків, добереться до своїх людей. Він зазнав облудного кохання і справжньої ганьби, він дізнався, як уміють замовчувати — і як ненавидять. А передусім — він пролив кров. Кров принца.
Ранок набрав уже сили, коли Лойз чи то прокинувся зі сну, чи то виринув з непритомності. Сам він цього визначити не міг. Голова свіжа, одначе він попробував нею поворухнути і не зміг.
У пустці, що колись була селянською світлицею, він був не сам. Ще в світанкові години мисливець на ймення Бранко помітив у високій траві сліди двох коней і, як і належить меткому полювальникові, вирішив заради безпеки вияснити, звідки вони ведуть. Тепер він, як і Марте минулого вечора, сидів навпочіпки і зі знанням справи виклав кілька скіпок, витяг із сумки, що носив на ремені, бляшанку і відкрив кришку. Там усередині лежав тліючий трут. Бранко приклав трут до жменьки сухої трави, що була клубком підкладена під скіпки, і почав дмухати із чорних хащів своєї бороди.
— Не треба, — прошепотів Лойз, йому було важко говорити. — Не треба. Геть іди. Вони близько, вони прийдуть.
— Хто прийде? — запитав мисливець через плече. Він уже підпалив пересохлі скіпки, що пускали невеличкий димок, який через діру в шалівці витягувався назовні.
— Бассаунці. Женуться… за мною, — він замовк знеможено і опустив голову на сакви.
— Бассау! — мисливець насмішкувато прокашлявся. — Кому в голові Бассау? Було місто, га? Ти сам темний?
Лойз намагався триматись за рештки свідомості. Темний — так і є. Він має на увазі «селюх темний».
— Нє-є, — заперечив він ледь чутно. — Як… тебе звати?
— Бранко. Колись Бранко Міртім з Карловаца, тепер Бранко мисливець, найкращий. Не вірите?
Лойз розтягнув кутики уст, це все, на що він спромігся, щоб усміхнутись.
— Лойз, — відрекомендувався він. — Раніше Лойз Ретцер. Рознемець.
— Ррознам, га! — здичавілий мисливець прилаштував над скіпками бляшаний казанок, повний води. — Місто? Кому в голові місто? — запитав він знову і сплюнув. — Багато галас, багато мотори, гуде вже далеко, ти геть. Ха! Тільки темний має страх, бо дурний, сидить в хаті, сидить біля поле. Чому? Є місце, багато місце, світ великий, — Бранко зробив жест, що мав би описати розміри великого світу і ствердити, що світ належить йому і що в цьому світі він прекрасно орієнтується.
— Ти сам? — видихнув Лойз. Бранко знизав плечима.
— Товариш. Чотири-п’ять. Мисливець, як я. Є і сини темних. Не хотіли робити на Бассау. Мудро.
Лойз заплющив очі, раптом дуже приємно запахло. Хай там що у Бранковім казані — дика птиця, трави — на куховарському ремеслі він розумівся. У Лойза раптом прокинувся апетит. Може, гарячка минулась, подумав він. Знову зведусь на ноги? Ні, він був не дурний. На ноги уже не звестись, йому просто поталанило з хорошим кінцем.