Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
— Наші люди?.. — Марте сів у сідло й труснув головою. Лойз був з усіх наймудріший, у цьому ніхто не сумнівався, але зараз у нього гарячка. — А чого їм може бути треба від наших людей?
— Їдь коло мене, — наказав Лойз. — Зовсім близько. Слухай, але пильнуй дороги. — Вони їхали підступною місциною, під копитами гафлінгерів чвакало, нещадно пряжило сонце, а мухи, приваблені кінським і людським потом, напосідали хмарою. — То політика, Марте. Тобі слід це знати. То все є та клята політика, що ми маємо від міста і ліхтарів. Бо й ліхтарі не що інше, як політика, розумієш? Вони погаснуть. Скоро.
— Але ж вони недавно засвітилися!
— Постривай! Дай мені сказати. Там у річці крутяться колеса, розумієш? Як у млині. Тільки набагато важчі. Їх тепер не зробить ніякий коваль. А з тих коліс видобувається сила, струм для світла. Розумієш? Не тямиш. То хоч вір мені, як не годен втямити. Ті колеса зносяться. Колись. Так зносяться, що їх уже ніхто не направить.
— Так, як набої, що не вистрілять, — уточнив Марте.
— Саме так. Слушно кажеш, Марте. А ти не дурний, одразу розумієш. Коли колеса зупиняться, світло знову погасне.
— А нащо вони взагалі світять світло, коли воно знову погасне?
— Через нас, Марте! Через нас! Через таких порядних дурних тупаків, як ми! Аби нам ману пустити, розумієш? От тобі й усе місто з його пишністю! Знай, що шеф також не в тім’я битий. Зовсім не дурний. Звідки у нас сіль, Марте?
— Сіль? — Безперечно, у Лойза гарячка. До чого тут сіль? — Беремо в горах, — відповів Марте, аби лиш його заспокоїти. — Ми й перше брали звідти.
— Атож. Але ми брали, розумієш? Ми сидимо на дорозі до тієї солі. А Пассау солі забракне. Скоро. Якраз коли ліхтарі погаснуть, там уже не годні будуть тримати свіжим м’ясо й городину. Тоді треба буде солі. Набагато більше, як зараз.
— Ковбасу робити, — докінчив Марте.
— Саме так. І щоб м’ясо готувати, і до салату. Таке місто, Марте, все пожирає. Їм треба солі возами. Їм про це йдеться, Марте. Гризе їх.
— Як їм треба солі, то нехай самі йдуть у гори. Треба лише старі дороги…
— Марте, — Лойз смикнув повіддя вуздечки, Лис скинув догори головою і став як укопаний. Марте також був змушений зупинитись. Лойз схопив його за плечі, руки його тремтіли, голова також тремтіла, одначе погляд залишався твердий і владний.
— А тепер слухай, Марте! Це — політика: ти сидиш на чомусь і нікому не даєш, навіть коли сам не всього потребуєш. Розумієш?
— Як Гассо — коло жінок, — похмуро кивнув Марте.
— Маєш науку, Марте. Ці люди тебе чомусь-таки навчили. Отак. І Шеф вважає, що ми такі самі, як вони. І чого, на твою думку, він хоче від нас? Цього хотів, поки ти… Ну, чого саме? Щоб ми перебрались в Австрію. Щоб були від солі далі, ніж він. Щоб ми стали його підлеглими. Прикордонною сторожею — на сході. Пес кривавий знає, що я його розкусив, до того ж… Гассо.
— І чого йому тепер треба?
— Добре міркуєш, Марте. Дуже добре. Ти станеш шефом, Марте. А чом би тобі не стати? Ми й так уже влізли в ту смердючу політику.
— Чого він хоче тепер, батьку?
Це вже запитував молодий прийдешній шеф Рознема: шанобливий, стриманий, спадкоємець трону.
— Тепер? Тепер він хоче усіх нас знищити. Усіх. Маму Моніку, Зоню, Ельфріду, твоїх чотирьох бешкетників. Усіх.
Чотири трактори стояли півколом на сільському майдані. Герт Шульц скинув шолом, він сидів на поставленому сторч поліні й вивчав карту. Його люди, хлопці та дівчата в польових одностроях, сиділи навпочіпки довкола і їли, з відкритого водограю набирали воду в військові фляги. Дворища довкола майдану, здавалось, поснули, жоден селюх не виткнув носа, нікому не хотілося вийти на контакт із міським загоном.
Адді, з пістолетом на осиній талії, обійшла трактор. Спинилась біля Терта Шульца, взялась руками в боки.
— Те, Що ми перетнули Інн — чистий ідіотизм, — сказала вона.
Ґерт Шульц не підвів очей.
— Такі були вказівки, — відмовив він. — Я виконавець наказів. Мав указівку: розпочати переслідування. Ті дикі свині перебрались через Інн.
— В останній вказівці, — урвала Адді різко й холодно, — йшлося про прямий марш на Розенгайм.
— Шеф стояв на мосту. Він бачив, куди ми поїхали і не сказав нічого.
— Цілуй мене в…! — зойкнула вона, з очей сипали іскри. — Він втратив Гассо, ти, телепню! Гассо, Рене. Бруно — тобі цього мало?
Ґерт ретельно склав карту, вклав її у планшет, що висів у нього на шиї, і поважно підвівся. Потім його рука зметнулась угору, вчепилась в каштанове волосся Адді, намотала його на кулак і рвонула вперед.