«Привид» не може втекти

— Я буду тільки вдячний вам, — Бюлов дістав із портсигара сигарету, закурив не затягуючись. — Я зустрічався з Оскаром Фріснером у Харкові кілька разів і майже переконав його в безпідставності підозр з боку служби безпеки. Оскар навіть допоміг нам залагодити один конфлікт з командуванням СС. Йшлося про дуже важливу дезінформацію, яку генерал Остер вирішив надіслати через надійний канал, щоб завести в оману російський генштаб. Усе, здавалося, було гаразд, і росіяни мали клюнути на цю приманку. Однак сталося непередбачене — у прифронтовій смузі нашого агента затримав пост ваффен СС[6]. Агент мав із собою надзвичайно важливі дані, які вміло сфальсифікувала наша контррозвідка. Командування СС прийняло все за щиру правду, а нашого агента — за радянського шпигуна. Ніякі докази не бралися до уваги — есесівці швидше схильні були звинуватити в зраді самого генерала Остера, ніж визнати свою помилку. Конфлікт уладнав Фріснер, і генерал Остер вдячний йому за це й досі. Та буквально на другий день стався скандал: два офіцери абверкоманди в Синельниковому реквізували у якогось ділка чорного ринку партію брильянтів і намагалися їх привласнити. Про це якось дізнався Фріснер: він зателефонував генералові Остеру і сказав, що вилітає на місце. Остер одразу ж викликав мене і попросив супроводжувати Фріснера в Синельникове…

Раптом різко задзвонив дзвінок. Фон Бюлов підняв трубку. Вислухавши того, хто дзвонив, він скоса глянув на Лежнєва і сказав:

— Хвилин за десять-п’ятнадцять. Передайте полковникові, щоб він через десять-п’ятнадцять хвилин зайшов у російську кімнату. — Поклавши трубку, Бюлов усміхнувся до Лежнєва: — Приїхав автобус. Полковник Шпітцмюллер питає, чи довго ви затримаєтеся. Нічого, підожде! Постараюся бути лаконічнішим… Я побачив Фріснера на аеродромі, але він не взяв мене з собою, посилаючись на те, що в літаку немає місця. Справа, звісно, не в вільному місці — хтось підбурив Фріснера проти мене і генерала Остера. Я зрозумів це одразу. Завжди витриманий і коректний, Фріснер того ранку був у нестямі. Він не вірив нікому, всіх підозрював. Таким я його ще не бачив ніколи. Як дізнався я потім, він навіть відмовився од літака ланки зв’язку, якого люб’язно запропонував йому начальник харківського аеродрому, і викликав «юнкерс» однієї з фронтових ескадрилей, вказавши при цьому, який саме пілот повинен вести машину, — у СД скрізь свої люди. Погода того дня була нельотна, і «юнкере» насилу приземлився в Харкові. Пілот спочатку навіть відмовлявся летіти в Синельникове, та з особливоуповноваженим штабу рейхсфюірера, як ви самі розумієте, не сперечаються. Що сталося потім, я не знаю. Мабуть, вони збилися з курсу і попали в смугу зенітного вогню чи то наших, чи російських батарей. Фріснер, не розібравшись у чому річ. радирував командуванню СС, що в літаку вибухнула міна уповільненої дії і що «юнкере» падає. На цьому зв’язок з літаком обірвався. Пошуки не дали наслідків. Усі прийшли до висновку, що штурмбанфюрер Фріснер загинув. Командування СС створило спеціальну комісію, яка допитувала причетних до цієї справи, у тому числі і мене. Та. як бачите, мене не розстріляли і навіть не розжалували. Повірте, Зінгер, я безмежно радий, що Фріснер живий і дуже прикро почути звинувачення, яке він сьогодні кинув мені у вашій присутності.