Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Через п’ятнадцять років після того, за якихось три роки[26], відколи почала себе перевиховувати, я усвідомлювала, що це відчуття «негарності» було давньою раною, що її треба було загоїти. На краю термального джерела в Гаконе я стояла перед вибором. Чи дозволю своєму сорому вкрасти в мене пригоду, що трапляється раз на життя в далекому закутку світу? Чи зможу я повністю роздягнутися перед незнайомками й найкращою подругою? ААААААА. Мені реально не хотілось. Та коли роззирнулася, побачила, що всім у басейні байдуже одна до одної, ніхто не плакав, не сумував і не впав у стан екзистенційної кризи, і я подумала: а, може, це не так уже й погано. Скинула кімоно й стрибнула у воду. Випірнувши за секунду, відчула теплі приємні дрібні бульбашки й радісну невагомість. Я обпливала басейн по колу і голосно сміялася. І чого я там боялася?! Згодом перестала взагалі думати і просто насолоджувалася відчуттями в тілі.

Моя подорож до Японії почалася приголомшливим романом із купанням. Неділями, після довгого тижня, о четвертій дня, коли сонце ще світить, я наповнюю ванну гарячою водою, додаю геранієву олію з пінкою, готую скраб для тіла з особливим видом солі, яка нагрівається, коли втираєш її у шкіру. Лягаю у воду і відчуваю, як сіль розчиняється в цілющій воді. Отак і лежу собі під сонячним промінням і мильною піною. Підіймаю з підлоги примірник The New Yorker і читаю. Сторінки стають трохи вологі, по обличчю стікає піт, і немає нічого приємнішого на світі за ванну серед білого дня. Як писала Сильвія Плат у романі «Під скляним ковпаком», «Напевно, є проблеми, яких би не розв’язала гаряча ванна, але я таких знаю небагато». Дякую тобі, Сильвіє. Я вважаю точнісінько так само.

Після того басейну я й далі підштовхувала себе роздягатися на людях, щоб подолати внутрішній дискомфорт (але, знаєш, без перебільшень — немає жодних доказів моєї непристойної поведінки, сорі, що розчаровую). Мені подобається дотик піску на шкірі в корейському спа-салоні. У кімнаті, де повно інших жінок, маленькі старші жіночки випадково збивають мене з ніг, і я, жартуючи, відразу підводжуся. Вони випадково торкають мене під пахвами, за боки, під грудьми. Їм начхати, що я голісінька, і мені так само. І якщо підлітком я боялася неминучого моменту дня, коли в роздягалці доведеться перевдягатися, то зараз у жіночій роздягальні спортзалу я поводжуся достоту безсовісно. Мені більше не треба вдаватися до хитромудрих трюків, щоб прикрити груди від очей інших напів- чи й цілком роздягнених жінок. Є певна свобода, коли ти просто собі анонімне тіло. І є щось неймовірно радісне в усвідомленні того, що твоя голизна не має жоднісінького значення.