Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Нагорі знову запрацював пилосмок.
За усі роки, що вони провели разом, Перрі ніколи нічого не говорив про те, як вона витрачає їхні (його) гроші, хіба лишень час від часу делікатно, жартівливо натякав, що вона могла б витрачати і більше, якщо захоче.
— Знаєш, ми можемо дозволити собі купити тобі нову блузку, — сказав він, коли застав її у ванній за відпираням плями на комірці улюбленої шовкової блузки.
— Та я цю люблю, — відповіла вона.
(Пляма була від крові).
Коли Селеста полишила роботу, змінилося її ставлення до грошей. Вона витрачала гроші так, ніби користувалася чужою ванною — обережно і ввічливо. Вона розуміла, що перед законом та в очах суспільства (мабуть) вона робила свій внесок у їхнє сімейне благополуччя, ведучи домашнє господарство, виховуючи хлопців, та однак вона ніколи не витрачала гроші Перрі так, як свої.
І вона ніколи не витрачала двадцять п’ять тисяч доларів за один день. Цікаво, він щось скаже з цього приводу? Розсердиться? Може, саме тому вона так вчинила? Часом, коли вона відчувала, як поволі наростає його гнів, коли знала, що це лише питання часу, коли у повітрі відчувала скандал, вона навмисне його провокувала. Щоб це скоріше сталося і закінчилося.
Невже навіть її пожертви на благочинність — це ще один крок у хворобливому танці їхнього шлюбу?
Не те щоб раніше цього не траплялося. Вони ходили на благодійні бали, і Перрі, мовчки киваючи, ставив двадцять, тридцять, сорок тисяч доларів. Але йшлося не про благодійність, а про виграш.
— Мою ставку ніколи не переб’ють, — якось сказав він їй.
Він був щедрим. Якщо він дізнавався, що у когось із сім’ї чи друзів скрута, то тишком виписував чек, або прямо переводив гроші, відмахувався від подяк, змінював тему та, здавалося, соромився тієї легкості, з якою вирішував чиюсь кризу.
У двері подзвонили, і Селеста пішла відчинити.
— Пані Вайт? — приземкуватий бородань вручив їй величезний букет квітів.
— Дякую, — відповіла Селеста.
— Схоже, ви — щаслива жінка, — сказав кур’єр, ніби ніколи не бачив, щоб жінки отримували такі великі букети.
— Це точно!
У носі залоскотало від солодкого важкого запаху квітів. Колись вона дуже любила отримувати квіти. Тепер це видавалося цілим квестом. Знайди вазу. Підріж стебла. Постав квіти і розправ букет.
Невдячне стерво.
Вона прочитала надпис на маленькій картці.
Люблю тебе. Пробач мені. Перрі.
Картку підписав флорист. Так дивно було бачити слова Перрі, написані чужою рукою. Цікаво, чи думав флорист, що такого Перрі накоїв? Який гріх він вчинив минулої ночі? Пізно прийшов додому?
Вона пішла з квітами на кухню. Помітила, що букет у її руках тремтів, ніби було холодно.
Вона міцніше вхопилася за стебла. Можна було б жбурнути їх у стіну, але це не принесло б задоволення. Шкода квітів. По всьому килиму були б мокрі обірвані пелюстки. І вона мусила б повизбирувати їх усі, доки прибиральники закінчать на другому поверсі та спустяться на перший.
Господи, Селесто, ти ж знаєш, що треба робити.
Вона пам’ятала, як їй виповнилося двадцять п’ять: тоді вона вперше була в суді, тоді ж придбала свій перший автомобіль, почала інвестувати в акції, щотижня грала у сквош. У неї були фантастичні трицепси і веселий сміх. Того року вона зустріла Перрі.
Шлюб та народження дітей зробили з неї блідішу, м’якшу і безвольнішу копію тієї дівчини, якою вона була.
Селеста обережно поклала квіти на стіл та повернулася до комп’ютера.
Відкрила ґуґл і ввела «сімейний консультант». Зупинилася. Стерла одну літеру, ще одну, ще і ще. Ні. Це вони вже пробували. Уся ця історія не про розподіл домашніх обов’язків і не про почуття образи. Їй треба було поговорити з кимось, хто знає, що люди можуть так поводитися, та вміє ставити правильні запитання.
Вона відчувала, як палахкотять її щоки, коли друкувала два страшні і ганебні слова.
Сімейне. Насильство.
Розділ двадцять восьмий
«Буває і гірше», — думала Маделін, складаючи білі джинси скінні та вкладаючи їх у напівспаковану валізу на ліжку Абігель. Маделін не мала права на ті почуття, що її переповнювали. Їх інтенсивність та сила лякали її та соромили. Вони зовсім не відповідали ситуації, що склалася. Отже, Абігель захотіла жити з татом, і не дуже гарно це все провернула. Але ж їй було чотирнадцять. А чотирнадцятилітні не можуть похвалитися особливою чуйністю та емпатією.
Маделін думала, що не переживає. Що змирилася з ситуацією. Що усе це зовсім не проблема. Вона зайнята. Має купу інших справ. А потім воно знову раптом як заболить — немов раптовий удар у живіт. І вона знову дихає швидко і поверхово, немов під час пологів.