Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
— Тобі треба бути обережнішою, — не дивлячись на неї, прошепотів Джош.
— Справді треба, — погодилась Селеста. Їй і справді слід.
Юрбу очолювали Бонні та Маделін. Вони бігли попереду — шия в шию. Давай, Маделін, давай! — подумала Селеста. — Давай! Ура! — Їхні груди перетнули фінішну стрічку. Точно Маделін.
— Якщо судити по носу — виграла Бонні. — Сказала Рената.
— Та ні, думаю, виграла Маделін, — сказала Бонні Ренаті. — Не схоже було, що Бонні дуже напружувалася — її щоки ледь розчервонілися.
— Та ні, виграла ти, Бонні, — сказала Маделін, ледь дихаючи. Хоч вона і знала, що саме вона виграла, бо увесь час бачила Бонні краєм ока. Вона зігнулася, обперлася руками об коліна та намагалася відновити дихання. Боліла вилиця — прикраса на шиї боляче стукнула Маделін під час бігу.
— Я впевнена, що виграла Маделін, — сказала Селеста.
— Без сумніву, Бонні, — перебила Рената, а Маделін ледь не засміялась уголос. Тобто ось твоя помста, Ренато, так? Ти не дозволиш мені виграти мамський забіг?
— Я впевнена, виграла Маделін, — сказала Бонні.
— Переконана, що Бонні, — заперечила Маделін.
— Заради бога, давайте домовимося, що була нічия, — запропонувала мама з шостого класу, Блондинка-Боб, вона мала роздавати стрічки переможцям. Маделін випрямилася:
— У жодному разі. Виграла Бонні, — вона взяла блакитну стрічку переможця з рук мами, вклала її у долоню Бонні та накрила своєю долонею — ніби давала комусь із дітей дводоларову монету.
— Ти перемогла мене, Бонні, — вона подивилася у її блакитні очі та побачила у них розуміння. — Розбила мене вщент.
Саманта: Виграла Маделін. Ми усі зо сміху вмирали, коли Рената наполягала, що виграла Бонні. Чи думаю я, що це могло призвести до вбивства? Ні, не думаю.
Харпер: Якщо б хтось цікавився, то я фінішувала третьою.
Меліса: Взагалі-то, третьою прийшла Джульєтта. Няня Ренати, знаєте? Але ж то Харпер, а двадцятилітня няня ніби і не рахується. Ну, а тепер ми усі вдаємо, що Джульєтти ніколи й не було.
Розділ двадцять сьомий
Саманта: Послухайте, вам слід розібратися в демографії цього району. Перш за все, тут багато представників робочих спеціальностей. Справді, у Пірріві багато робочого класу. Такий, як мій Стью. Сіль землі. Чи сіль моря, бо ж усі вони — серфери. Усі вони виросли тут і ніколи не полишали цього місця. Ну і потім є ще й інші. Усі ці ваші гіпі-шміпі. А в останні років десять сюди переїхали виконавчі директори та банкіри і набудували маєтків на пагорбах. Але! На всіх дітей — лише одна школа! Тому на шкільних заходах сантехнік, банкір та гадалка на кришталевій кулі намагаються знайти спільну мову. Це смішно. Не дивно, що у нас виник заколот.
Після спортивного свята Селеста приїхала додому та навпроти будинку побачила припарковану машину прибиральниці. Коли вона відчинила двері, почула, як нагорі гуде пилосмок.
Вона пішла на кухню зробити собі чаю. Прибиральники приходили раз на тиждень — зранку у п’ятницю. Вони брали за роботу 200 доларів, але після них будинок блищав.
Коли мама Селести почула, скільки та витрачає на прибирання, то лише зітхнула.
— Люба, я приходитиму раз на тиждень, щоб тобі допомогти. Залиш ці гроші на щось інше.
Її мама не могла осягнути масштабів статків Перрі. Коли вона вперше приїхала до їхнього будинку — величезного, з дивовижним видом на море, — то ходила навколо із напруженим, ввічливим виразом обличчя, немов у туристки, котра спостерігає за якоюсь культурною демонстрацією. Зрештою, вона погодилася, що тут дуже просторо. Для неї дві сотні доларів були скандальною сумою грошей за щось, що ти могла б, мусила б! робити самостійно. Якби вона побачила Селесту зараз, як вона спокійно сидить, тоді як інші люди прибирають її будинок, то була б направду шокована. Мама Селести ніколи не присідала. Вона приходила додому з нічної зміни у лікарні, одразу йшла на кухню та готувала сніданок на всю сім’ю, тоді як Селестин батько читав газету, а сама Селеста чубилася з братом.
Боже, як вони гамселили одне одного! Він лупцював її, але вона завжди давала йому здачі.
Може, якби вона не росла зі старшим братом, якби вона не виросла із цим непростим австралійським менталітетом шибайголови: якщо тебе вдарив хлопець, дай йому здачі! Можливо, якби вона тихенько і мило заплакала, коли Перрі вдарив її уперше, може, цього б не сталося знову.
Пилосмок замовк, і вона почула чоловічий голос, за ним — вибухи сміху. У неї працювала молода пара корейців. Зазвичай, якщо Селеста була вдома, вони працювали у цілковитій тиші, — мабуть, вони не почули, що вона повернулась. Їй вони демонстрували лише професіоналізм. Раптом вона відчула образу, ніби хотіла подружитися з ними. Давайте разом сміятимемося та розмовлятимемо, доки ви прибираєте у мене вдома!