Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Зіггі лежав у ванній — випроставшись та закинувши руки за голову, немов засмагав на пінному пляжі:
— Ти казала, нам не треба його завтра здавати.
— Треба. Ти помилився. Тобто, я помилилась, а ти мав рацію. Мусимо його зробити. Давай, хутчіш! Вдягай піжамку! — Вона сягнула рукою у теплу воду та вийняла пробку, і одразу зрозуміла, що зробила помилку.
— Ні! — розгнівано закричав Зіггі. Він любив сам витягати пробку. — Я сам!
— Я дала тобі можливість це зробити, — сказала Джейн найсуворішим голосом, на який тільки була здатна. — Час закінчувати купання. Заспокойся.
Вода ревла, Зіггі заревів.
— Погана мама! Я сам хотів! Дай я сам! Ні! Ні! — він кинувся по пробку, щоб знову затулити злив, а потім його відкрити. Джейн підняла руку так високо, що він не міг дістати.
— У нас немає часу на ці фокуси!
Зіггі став у ванній — її худенький, слизький від піни хлопчик, з обличчям, спотвореним лютим гнівом, потягнувся по пробку, послизнувся, і Джейн мусила сильно вхопити його за руку, аби він не впав та не забився.
— Ти зробила мені БОЛЯЧЕ! — заверещав Зіггі.
У Джейн ледь серце не зупинилося, коли Зіггі послизнувся, — і вона розсердилася на нього.
— Припини верещати! — крикнула вона.
Джейн схопила рушник та загорнула у нього сина, підняла його та вийняла з води — він верещав та пручався. Віднесла у спальню і дуже обережно поклала на ліжко, бо боялася, що жбурне його у стіну.
Він кричав та пручався на ліжку. Аж заслинився.
— НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ! — кричав він.
Мабуть, сусіди уже збираються дзвонити у поліцію.
— Припини, — сказала Джейн серйозним голосом, як доросла. — Ти поводишся, немов дитина.
— Я хочу іншу маму! — верещав Зіггі. Ногою він копнув її у живіт — їй аж дихання перехопило.
Джейн утратила самоконтроль.
— ПРИПИНИ! ПРИПИНИ! ПРИПИНИ! — кричала вона, немов божевільна. Від цього крику їй ставало добре, ніби вона заслужила ці відчуття.
Зіггі одразу замовк. Зіщулився, притиснувся до узголів’я ліжка та дивився на неї зі страхом в очах. Скрутився у маленький голий клубок, утнувся обличчям у подушку та гірко схлипував.
— Зіггі, — сказала Джейн. Поклала руку на його кістляву спину, але він відсахнувся. Її ледь не знудило від почуття провини.
— Пробач мені, що я на тебе так накричала, — сказала вона. Накрила його голе тільце рушником. «Пробач, що хотіла жбурнути тебе у стіну».
Він перекотився на ліжку та кинувся їй в обійми, охопив ногами за талію, а руками за шию, немов маленька коала, та тицьнувся носом їй у шию.
— Все гаразд, — сказала вона. — Все добре. — Підняла з ліжка рушник та знову загорнула у нього малюка. — Швиденько. Давай одягнемо піжамку, щоб ти не змерз.
— Хтось дзвонить, — сказав Зіггі.
— Що? — запитала Джейн.
Зіггі підняв голову з її плеча з виразом зацікавленості та рішучості.
— Чуєш?
Хтось дзвонив у вхідні двері.
Джейн віднесла його у вітальню.
— Хто це? — запитав Зіггі. Ситуація його захопила. На щоках все ще блищали сльози, але очі світилися від цікавості. Ніби цього жахливого інциденту і не було.
— Я не знаю, — відказала Джейн. Може, хтось поскаржився на галас? Викликав поліцію? Може, це служба захисту дітей приїхала, щоб його забрати?
Вона підняла трубку домофону:
— Хто там?
— Це я! Впусти, бо задубію.
— Маделін? — Джейн натиснула кнопку на домофоні, відпустила з рук Зіггі та пішла відчинити двері ключем.
— А Хлоя теж прийшла? — Зіггі стрибав від радості, аж рушник сповз з плечей.
— Хлоя вже, мабуть, спить, і тобі б варто. — Джейн виглянула на коридор.
— Добрий вечір, — Маделін піднімалася сходами та клацала підборами своїх гостроносих туфель, вона була у джинсах та кавунового кольору кардигані, її обличчя аж сяяло.
— Привіт, — сказала Джейн.
— Я принесла тобі картон, — Маделін вручила їй ретельно скручений тубус жовтого картону.
І Джейн розплакалася.
Розділ тридцятий
— Та пусте! Я була рада вибратися з дому, — відказала Маделін на слізну вдячність Джейн. — А тепер, Зіггі, давай швидесенько одягнемося та здолаємо твій проєкт.
«Проблеми інших людей завжди здаються здоланими, а чужі діти — слухнянішими», — подумала Маделін, коли Зіггі побіг одягатися.
Поки Джейн відбирала сімейні фотографії, Маделін оглянула її маленьку квартирку, яка так сильно нагадувала їй про ту квартиру, яку вона колись ділила з Абігель.
Вона знала, що романтизувала ті часи. Вона не пам’ятала, постійних труднощів з грошима, або самотності ночей, коли Абігель спала, а по телевізору не було нічого путнього.