Там, де козам роги правлять

А тепер оцей Еден, такі дурниці... Ну, нічого, звідки йому знати... Хіба він знає, що Міхалів батько часто брав маленького сина собі на руки і наказував йому завжди пам’ятати одне: він — поляк, усі мазури — поляки, їх тільки хочуть онімечити, відібрати у них право на власну батьківщину...

Ех, батько. Не склалося у нього життя з дружиною, матір’ю Міхала. Молодим ще він одружився з німкенею. Хіба ж любов питає про національність? Інші теж були одружені з німкенями і жили добре. Звідки було знати, що вона дорікатиме чоловікові, що він поляк, погрожуватиме поліцією і СС? Багато про що Міхал довідався пізніше, коли батька вже не було в живих. Жінка навіть не дуже й плакала за ним. Байдуже стріла звістку про його смерть. Всю свою увагу віддавала доньці, яка належала до спілки фашистської молоді і ненавиділа брата за те, що псує її добру репутацію. Бо Міхал не хотів належати до таких організацій — ще батько застерігав його від того...

І от мати з сестрою виїхали, а він лишився. Його не пустила пам’ять про батька і любов до цієї землі.

А тепер ось Едек... Такий приємний, товариський. Та ще й дужий, сміливий, відважний... І навіть Едек дорікає йому. Нічого, Міхал усе розкаже, пояснить. Підуть разом на вечір, і, коли трапиться нагода, він розповість про свої роздуми. Добре, що Едек згодився, пристав на його пропозицію. Аби тільки не пив багато, хлопці з містечка не люблять чужих, а як буде п’яний, можуть побити. Ну, та цього він не допустить. Буває ж усе спокійно, гарно, і натанцюватися можна досхочу.

Міхал любив танцювати. Почує музику — аж жижки дрижать. І дівчата охоче танцювали з ним. Буде оркестр пожежної охорони, добре грає. Ех, як підхопить він котрусь до польки, як закружляє, так, що все навколо завирує перед очима, як стукне закаблуками об підлогу, аж курява здійметься...