Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Окремі групи шуцманів потрапляли в Пьотркув, де знаходився учбово-запасний батальйон УВВ (повна назва Ausbildungs- und Ersatz- Bataillon fur ukrainische Freiwillige). Там в кінці 1943 року навчалось до півтори тисяч добровольців, які згодом розсилались по різних частинах УВВ і РОА, переважно до Франції. В серпні 1944 року батальйон був переформований у 683 піхотний, і направлений в Данію, де охороняв узбережжя від можливої висадки союзників. В цей період він нараховував близько 700 чоловік[191].

Але більшість поліцаїв переправлялась далі, і опинялась в Німеччині, в таборі «Оффен», де містився підрозділ підготовки пожежників (Luftschutz Ausbildung Abteilung). Там з них формували команди для ліквідації наслідків бомбардувань, і направляли в великі німецькі міста. В Берліні на початок 1945 року протипожежні служби цілих великих районів міста складались тільки з колишніх українських поліцаїв.

В останні місяці війни, при підході радянських військ до згаданих міст, українські пожежники могли потрапляти до нашвидку створених зведених загонів поліції, які брали участь в оборонних боях на території Німеччини. Так, в квітні 1945 року в обороні Франкфурта-на-Одері брав участь 7 збірний поліційний полк, в склад якого входила місцева німецька поліція, загони фольксштурму та близько сотні українських пожежників, зокрема — колишніх вояків 136 і 137 шуцбатальйонів з Чернігова[192].

Врешті, навесні 1945 року нацистське керівництво зважилось на найрадикальніший до цього часу крок в стосунку до українців. 12 березня було проголошено про створення Української національної армії (УНА) в складі німецьких збройних сил. Цій армії нарешті надано статусу союзника Німеччини, а не допоміжних формувань з підкореного народу. Присяга приймалась на вірність Україні, метою проголошено боротьбу за незалежність своєї країни. Що дуже характерно, головнокомандувач УНА генерал Павло Шандрук оголосив також про єдність цілей з УПА, та про влиття до повстанської армії, як про один з варіантів продовження боротьби після розгрому Німеччини.

Крім 1 Української Дивізії УНА, якою стала 14 дивізія військ СС, в березні-квітні за активного сприяння Головного Управління військ СС (Waffen SS Gauptamt) було розпочато створення 2 УД УНА, в складі двох бригад — протитанкової та піхотної. Перша бригада, під назвою «Вільна Україна» (Panzerjagd Brigade «Freie Ukraine») почала формуватись ще 22 лютого 1945 року в м. Німек поблизу Берліна. Командиром бригади став полковник Петро Дяченко, офіцерами — ветерани війська УНР та колишні старшини українських частин в німецькій армії та «шума». Зокрема, на чолі штабу став командир 204 і 208 батальйонів «шума» поручник Татарський, на чолі 3 куреня — перший командант 115 батальйону сотник Дмитренко, а чоту жандармів очолив колишній начальник білоцерківської райполіції сотник Сокальський. Особовий склад бригади теж набирався з досвідчених і обстріляних вояків батальйонів «шума», що працювали в пожежних службах Берліна. Найбільше в це число потрапило вояків 117, а також 116 і 119 шуцбатальйонів. Загальна чисельність бригади перевищувала 1800 чоловік. Бригада складалась з трьох куренів «мисливців на танки» (Panzerjager), по три сотні кожен. Озброєння вояків було зразковим, і включало найновіші німецькі винаходи — штурмові гвинтівки StG-44, реактивні протитанкові гранатомети «Панцерфауст-60» та «Офенрор». Підрозділи були значною мірою озброєні автоматичною зброєю, кулеметами та мінометами[193].