Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)
- Автор: Дерейко Иван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Інститут історії України НАН України
- ISBN: 978-966-02-6312-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)». Краткое содержание книги:
Найбільш масовим на середину 1943 року стало дезертирство серед вояків «гіва». На той час всі вони вважались вояками підрозділів східних військ, позбавлених будь яких національних рис. Вартові команди і взводи «гіва» при таборах військовополонених отримали перехідну назву ОWZ-manner (від Ost-Wachzuge — східні охоронні взводи). Жодної мотивації до продовження служби у нацистів, які програвали війну, вони не мали, а втеча додому для них була дуже доступним і спокусливим виходом з непевної ситуації. Розбігались цілі роти, при чому не тільки тилові, але й задіяні на фронті, як наприклад 8 рота «гіва» в листопаді 1943 року. В грудні 1943 р. рейхскомісар Е. Кох навіть порушив перед фюрером питання «зростаючої небезпеки Східних частин», що перебували на залишках території РКУ[178].
Для подолання цього стану речей потрібно було докорінно реорганізовувати наявні підрозділи і змінювати підхід до них. Денаціоналізовані караульні команди в складі поліції і тилових частин Вермахту, сформовані під більшим чи меншим тиском на «добровольців» із недружнього окупантам населення, могли виконувати свою допоміжну роль в 1941–42 роках, в час переможного наступу німецької армії на фронті. Але в умовах краху жорстокої окупаційної системи, за наявності на території РКУ зростаючих сил українських і радянських партизанів, та нестримного просування РСЧА на захід, українські добровольці ставали дуже ненадійним, а то й вибухонебезпечним компонентом нацистських збройних сил.
Проте, жодних кардинальних кроків зроблено не було. Ні про яке покращення ставлення окупантів до населення РКУ не йшлося зовсім. Зате у пропаганді почали все частіше обіцяти українську незалежність і відміну колгоспного ладу, замість абстрактної і нікому не зрозумілої Нової Європи. З середини 1943 року воякам деяких частин врешті почали роздавати нові відзнаки з тризубами і написом УВВ, але це абсолютно не означало створення українського війська. Перейменування окремих частин не змінювало ні німецького командного складу, ні відсутності єдиного українського керівництва, ні неможливості створення національних політичних інституцій.
В 1943 році почав діяти особливий український табір в місті Іббенбюрен (Sonderlager-1750). Тут впродовж двох останніх років війни (до березня 1945) навчались пропагандисти та контррозвідники для українських збройних та робочих частин, так звані люди «І» (І-manner). В таборі одночасно проходило підготовку до 250 чоловік, здебільшого військовополонених РСЧА. За час існування табору вишкіл пройшло 7 груп курсантів, яких розіслали по різних українських формуваннях. В липні-серпні 1944 року в таборі готувалась також група з 50 розвідників, але за призначенням вони не були використані через відступ німецької армії з України[179]. Під кінець року розпочав роботу аналогічний, тільки менший за розмірами табір у місті Мюнстер, там же розмістилось керівництво обох формувань[180].
Незважаючи на наказ Гітлера про виведення східних частин на Захід, в групі армій Південь, що відступала по території РКУ, в листопаді 1943 року кількість окремих частин, в яких служили українці, все далі збільшувалась. На 22 листопада в її підпорядкуванні було 5 східних і 3 українських батальйони, та 28 східних і 2 українських роти.
Збільшувалась і кількість українців в охоронних частинах. Так, за рахунок влиття українських підрозділів «гіва» і поліції з району Сталіно козацький 454 Східний кавалерійський підрозділ (Ost-Reiter-Abteilung) при 454 охоронній дивізії до кінця 1943 року було збільшено до полку (був розбитий разом з дивізією «Галичина» в Бродівському котлі в липні 1944 року)[181].
Ті ж частини, яким вдалось відступити з України, не дуже постраждавши від дезертирства і боїв з ЧА, до кінця року отримали нашивки про приналежність до РОА чи УВВ, що, проте, нічого в їх статусі не змінювало.
Безпосередньо в системі охоронних структур РКУ відбувалась остаточна мілітаризація наявної поліції, переозброєння більш надійних частин для їх застосування у бойових діях, та перекидання менш надійних в глибокий тил для переведення німецького персоналу допоміжних формувань у фронтові підрозділи.
178
Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів, 2003. — С. 256.
179
ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 57773. — Арк. 26–43, 79.
180
ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 57773. — Арк. 71; Там же. — Ф. 13. — Спр. 478. — Арк. 14, 21.
181
ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 51075. — Арк. 10–14, 36–37 зв., 50.