Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)
- Автор: Дерейко Иван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Інститут історії України НАН України
- ISBN: 978-966-02-6312-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)». Краткое содержание книги:
Таким чином, загальні оцінки числа українських вояків у німецьких збройних силах коливаються в межах 250–800 тисяч чоловік. За результатами нашого дослідження, кількість добровольців в РКУ склала близько 100 тис. чол. З них до 80 тис. чол. становили вояки шуцбатальйонів, поліції міст-районів, залізничної охорони і СД, а ще до 20 тисяч служили у Вермахті і допоміжних формуваннях.
В останні місяці існування РКУ відбувалося зведення українських формувань у придатні для фронтових дій частини та з’єднання. Деякі з них були розбиті військами РСЧА навесні-влітку 1944 року (дивізійна група «Прюцман», 454 східний полк, 57 полк «шума»), інші провоювали майже до кінця війни (35 і 38 полки поліції СС). Десятки тисяч добровольців дезертирували, і перейшли на бік УПА, Червоної армії та інших антинімецьких сил. Виведені в тил залишки були переформовані в батальйони поліції, УВВ, протипожежні, саперні та інші допоміжні частини. В березні 1945 року, в основному з колишніх шуцманів з РКУ, було сформовано 2-гу Українську дивізію Української національної армії, загальною кількістю більше 4 тисяч вояків. Ще до тисячі шуцманів ввійшло в склад 1 УД УНА (колишньої 14 дивізії військ СС «Галичина»), щонайменше два українські батальйони потрапили до РОА. Всі згадані частини довоювали до кінця війни, і здались західним союзникам. Згодом їх вояки (за винятком 1 УД УНА) були передані радянським каральним органам.
Висновки
Питання військової співпраці українців з окупаційним режимом є одним з найбільш дискутованих історичних явищ періоду Другої світової війни. Навіть через понад півстоліття ця тема продовжує розглядатися переважно з політичних та ідеологічних, а не з наукових позицій.
Попри наявний масив літератури, деякі питання суто фактологічного характеру досі залишаються нез’ясованими. Це, передусім — структура окупаційного режиму і його українських складових; особливо на рівні низових ланок; коло завдань, що належали до їх компетенції, питання взаємовпливу і взаємодії з рухами опору. Невизначеним є термінологічний апарат, яким повинні послуговуватись історики для позначення тих чи інших складових окупаційного режиму. Зрештою, дуже побіжно розглядаються мікроісторичні процеси, що мали місце на окупованій території, і зокрема ті, що призводили до поширення військового колабораціонізму.
Виходячи з такого стану справ, дане дослідження в основному побудоване на першоджерелах, зокрема закритих раніше, і спрямоване передусім на висвітлення окреслених вище аспектів. В результаті проведеної роботи ми дійшли до наступних висновків.
На сьогоднішній день питання участі українців у збройних формуваннях окупаційного режиму, незважаючи на величезну масу узагальнень і штампів, по суті тільки-но починає розроблятись. Більшу частину наявної літератури на дану тему складають праці публіцистичного і кон’юнктурного характеру, і лише незначну кількість, переважно присвячену дослідженню дотичних проблем у даній тематичній ніші, становлять серйозні академічні роботи. Світовий історичний досвід переконує в тому, що проблему потрібно досліджувати, починаючи з її низових ланок і зберігаючи повну політичну незаангажованість.
Наявна джерельна база досліджуваного питання становить низку поверхових і розпорошених в архівних установах цілого ряду країн документів, які дуже часто суперечать одні одним і підштовхують дослідників до хибних узагальнень. На нашу думку, основою для неупередженого розуміння проблеми можуть і повинні стати наведені у роботі нові матеріали: архівно-кримінальні справи, які дозволяють простежити діяльність членів присутніх в РКУ військових та воєнізованих формувань; безпосередні свідчення очевидців та учасників подій; архіви низових ланок окупаційного режиму — службова документація збройних частин, установ, допоміжних інституцій, особисті документи; розвідувальні та аналітичні дані радянських та німецьких спецслужб. Досліджувані в комплексі, вони дають можливість розкрити механізми комплектування та функціонування місцевих формувань ЗС Німеччини з недосяжною раніше точністю та конкретністю, і, в свою чергу, на базі цих даних дійти обґрунтованих висновків і теоретичних узагальнень.
Глибинною причиною необхідності залучення місцевого населення до окупаційних збройних частин стала базова суперечність, яка містилась у планах нацистів. З одного боку, вони прагнули військової перемоги над СРСР і союзниками, яка була недосяжна без залучення мобілізаційних ресурсів поневолених територій. З іншого боку, расистська сутність режиму підштовхувала його до негайної колонізації загарбаних країн із елементами геноциду проти місцевого населення. Ці дві цілі не поєднувались, а заперечували одна одну, тож зрештою над стратегічними расовими планами переважила тактична потреба у співпраці з підкореними народами.