У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
в) людина, що втратила свободу, стає дуже дріб’язковою, невживчивою, тому Українці, які перебувають на положенні пасинків своєї батьківщини, мусять бути дріб’язковими;
г) гора Ельбрус не заважає бути Землі круглою, так само, як наявність Толстого серед російської інтеліґенції не заважає нам вважати російську інтеліґенцію порівняно із західноевропейською за менш культурну в широкій масі. А остання служить зразком для масового українського інтеліґента, що, уподібнившись дикуну, схильний більш до запозичення неґативних сторін сусідньої культури, ніж позитивних.
По тому, маючи сумнів до теперішнього покоління української інтеліґенції, можна сказати, що зростає інтеліґенція нова — із самого народного середовища, яка створить свою культуру. І все, що буде нею зроблено, надалі матиме риси індивідуального характеру, а не буде копіювати чи наслідувати кого-небудь, і в тім є запорука на прийняття їхньої творчости до скарбниці загальнолюдської культури.
Український інтеліґент мусить бути лицарем своєї ідеї, щоб не зраджувати її „лакомства ради нещасного“ і не думати, що достатньо тільки пропаґувати Ідею (навіть оголошуючи її), а не проявляти хоч деякі самопожертвування на її користь, якщо не мучеництва Шевченка, Франка і деяких інших українських діячів».
Портрет В. Блакитного. Художник О. Довженко. Харків, 1923 рік
З уваги на вищезазначені «онтологічні» недоліки української інтеліґенції неважко буде наразі пояснити її подальшу «революційність». Адже яка була їхня початкова освіта, родинне виховання, моральні засади з ідеалами включно? Ким і чим вони формувалися? «Микола Філянський з освіти був архітект. Олесь — ветеринар. Що спільного має ветеринарія з поезією? — значить В. Домонтович і веде далі. — Михайло Коцюбинський учився в шаргородській бурсі. З бурси він перейшов до семінарії, з якої його виключили. В своїх автобіографічних згадках він взагалі волів делікатно оминати питання про свою освіту. Чупринка, властиво, освіти не мав жадної. Вигнаний з усіх київських гімназій і, нарешті, знайшовши для себе притулок в гімназії „Общества родителей“ на Тимофіївській вулиці, він у кожнім разі далі сьомої кляси не пішов. …На думку Дм. Ів. Дорошенка, Вороний був людина без певної освіти. Перед тим як вибрати для себе шлях поета, він свою діяльність почав продавцем в бакалійній крамниці десь на півдні, не то Таганрогу, не то Ростова на Дону. …Щодо Володимира Самійленка, то, хоч він і вчився в Університеті, і саме на філологічному факультеті, однак, як признавався він сам, один погляд через скляні двері до зали, де, в присутности представника Міністерства, перед урочистою комісією з професорів, переводилося державні іспити, викликав у ньому такий жах, таке почуття непевности в собі, що він ніколи не наважився складати іспити».
Симон Петлюра з вояками. 1917 рік
Отже, з початком наших визвольних змагань 1917—1921 pp. до влади в Україні прийшли самі лише колишні царські полковники і діти священиків з густим прошарком селянського елементу. Українську шляхту, наче зачумлених ідеєю самостійности дон кіхотів, від часів УНР до приходу Директорії якось оминали, а з приходом більшовиків взагалі намагалися знищити у першу чергу — залишені напризволяще С. Петлюрою і В. Винниченком місцеві санчо панси. У цьому їм допомагала «теорія» побудови «нового» суспільства, виснована чекістом О. Лацісом. «Ми не ведемо війни проти окремих осіб, — пояснював він принципи своєї „роботи“. — Ми винищуємо буржуазію як клясу. Не шукайте під час слідства матеріялу і доказів того, що обвинувачуваний діяв ділом чи словом проти радянської влади. Перше питання, що ви повинні йому поставити, якого він походження, виховання або фаху. Саме ці питання повинні визначити долю обвинувачуваного, саме в цьому полягає суть червоного терору».
Відтак аристократія була винищена, натомість інтеліґенція зведена до рівня слуги, на якого спиралася партія більшовиків, дозволяючи служити, іноді беручи «в долю». Більшість з того «обслуговуючого» прошарку до кінця життя перебували на межовому положенні наймитів, яким час від часу дозволено підбирати шматки під партійним столом. Тим, хто не схотів «пайку хліба жебрати в царів», вкоротили віку одразу, і всюди запанувала та сама «українська інтеліґенція» малоросійського зразка, про яку писав Г. Хоткевич, себто «безформна, липка, непевна, слизька маса вічних хахлів», як у «Відозві до Гриців» значив Д. Донцов, «яка засмоктувала все, що підноситься над нею, що має виразну форму і лице, ясне так і ні, все, що не має жаб’ячої крови, що не любить стелитися додолу, що бридиться крутійством, що кидає виклик Долі, все сильне і відважне, все мужнє».