Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0141-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.
5. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Принцип державної мови судочинства є одним з функціональних принципів судочинства.
Судочинство в Україні в більшості випадків здійснюється державною (українською) мовою. Це означає, що розгляд доказів, виступи сторін та інших учасників процесу, судові протоколи й рішення складаються українською мовою. У місцях компактного проживання громадян іншої національності судочинство може проходити також рідною мовою більшості населення даної місцевості, а у місцях компактного проживання декількох груп національностей, жодна з яких не становить більшості населення цієї місцевості, судочинство поряд з державною може здійснюватися мовою, прийнятною для населення даної місцевості (за винятком цивільного судочинства). Це, у свою чергу, вимагає від судді володіння державною мовою, а також мовою, якою здійснюється судочинство в тому суді, у який його призначено (обрано) на посаду.
Зазначений принцип передбачає також гарантії прав учасників судового процесу, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство. Зокрема, особам, які беруть участь у розгляді справи і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користуватися рідною мовою — робити заяви, давати пояснення і свідчення, заявляти клопотання та ін. До зазначених осіб належать: підсудний, потерпілий, їх законні представники, цивільні позивач і відповідач, їх представники — у кримінальних справах; у господарських справах — сторони, треті особи, заінтересовані особи та їх представники.
Такою, що не володіє мовою провадження судочинства, визнається особа, яка не розуміє або погано розуміє цю мову та не може вільно розмовляти нею.
Особам, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: 1) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи й участь у судових засіданнях через перекладача; 2) право виступати в суді рідною мовою; 3) слідчі й судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, за їх вимогою, а обвинуваченому — у будь-якому випадку в письмовому перекладі його рідною або іншою мовою, якою він володіє; 4) залучення до участі в судовому процесі перекладача за рахунок держави (за винятком господарського судочинства, де витрати на це при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові в позові — на позивача).
Процесуальне законодавство гарантує реалізацію права користування рідною мовою не тільки в суді першої інстанції, а й у вищих судах.
Кожен має право виступати в суді рідною мовою. Крім цього, вони вправі користуватися послугами перекладача.
Це положення обумовлює вирішення таких важливих питань правосуддя, як доступність суду для населення, забезпечення учасникам судового розгляду справи рівних можливостей щодо здійснення прав та виховний вплив судового розгляду.
Особами, зазначеними у ч. 3 коментованої статті, є підсудний, потерпілий, їх законні представники, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники у кримінальних справах (а у розгляді суддею подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, скарг на рішення слідчого — також підозрюваний, обвинувачений, захисник); у цивільних і господарських справах — сторони, треті особи, заінтересовані особи та їх представники.
Право давати показання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, мають також свідки. Експерт також вправі складати висновок рідною мовою або мовою, якою він володіє.
Такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, вважається особа, яка не розуміє або погано розуміє звичайну розмовну мову, не вміє вільно нею розмовляти.
Обов’язок залучити до участі в судовому процесі перекладача покладається на суд, який розглядає справу. Питання про те, чи володіє особа мовою, суд вирішує на власний розсуд, проте він повинен врахувати думку відповідної особи щодо необхідності участі у справі перекладача. Порушення судом вимог щодо необхідності участі у судочинстві перекладача може призвести до того, що судове рішення буде скасовано як незаконне.
Особа, яка залучається до участі в розгляді справи як перекладач, повинна вільно володіти мовою, якою розмовляє учасник судового процесу або якою складено документ, що належить перекласти.
Перекладачем не може бути особа, щодо якої є обставини, котрі виключають її участь у судочинстві у такій процесуальній ролі, оскільки вони не гарантують її безсторонність (сторона, третя особа, представник, захисник, інші учасники процесу, їх родичі тощо). Судді, секретар судового засідання, прокурор також не можуть бути одночасно й перекладачами у справі.