Сховай мене від темряви
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сховай мене від темряви». Краткое содержание книги:
Щоб розібратися в цій ситуації, Поліна звертається до магії. За її допомогою, вона проживає своє минуле життя. Дівчина дізнається, що давним — давно, за часів Полянів, вона була донькою голови племені. ЇЇ наречений — Стриба, намагається відстояти їх кохання перед Серафимом. Янгол має намір сам одружитися з дівчиною. Однак, врода Поліни сяйнула навіть до пекла, і Пан, володар темного світу, зав’язує вузли долі так, що Поліна повинна обрати між чоловіками. Проте її вибір стає трагічним для всіх учасників, окрім Пана. Зло, за своєю звичкою, лише відходить в бік, на деякий час, щоб з’явитися в усьому своєму темному сяйві…
Живі мерці — армія мертвих дівчат охопила долину. Шкіра їх обтягнула бліді обличчя. Дівчата схожі на скелети. Вони усміхалися. Вираз їх облич небезпечно навіжений. Їх худі руки хапали кого тільки могли. Мерці полювали зграєю. Єдине, що давало можливість уникнути їх — швидко бігти. Покійниці ходили повільно. Проте вони навіювали такий страх, що тіло завмирало. Мене знудило. Не буває такого, я не бачила ще стільки живих мерців водночас. Але вони тут, а Вадим десь там. Якщо ці істоти ще коло таверн, то можливо, ще не дісталися Дівочого Поля. Я побігла. Дворами, садами. Мерці переважно рухалися прямо по центральних вулицям, іноді міняли рух, якщо ловили жертву. Я добігла врешті до Поля. Посеред нього стояло два вогнища в два метри. Вони були окреслені червоним колом. Вадим ладно порпався ще із сухим гіллям. Над нами збиралися темно-сині хмари, вже почав накрапувати дощ.
— Вадиме!
— Полю? Що сталося? — Він обтер піт з обличчя футболкою.
— Там мерці. Майже все місто охоплено.
— Мерці?! Треба ховатися. Ти чого тут?
— Боялася за тебе, — сказала я переводячи дух, — хотіла попередити. Кажуть вони вийшли з Озера, ще день! Хоча це не новина вже. — В його очах на мить засяяв теплий вогник, я про нього піклувалася і ризикнула життям прийшовши сюди. Вираз його обличчя змінився за мить.
— Все погано, Поля. Так в пророцтві сказано. Коли мерці повстануть із темних вод в денному світлі, одразу після них прийде блідолика сватія. А від неї нас може захистити… Навіть і не знаю хто. Пішли!
— Куди ти! В місто не можна, навряд чи ми пройдемо там.
— То куди ж нам йти?
— До лісу. Там є хатинка, я там ворожила.
— Так, я знаю, де вона знаходиться. Але як це місце нас захистить? — На галявині вже рухалися декілька десятків покійниць. Сукні гойдалися в такт нерівній ході, на тілах що розкладалися. Попереду них йшло те, що колись було Льокою. Її тіло було зшите чорною товстою ниткою, нога все ще перебувала в гіпсі. Роздуте від води обличчя мало вираз навіженої. Воно кричало і шипіло. Страшне видовище. «Нам потрібно поквапитися», сказав Вадим уводячи мене в ліс.
Дощ не вщухав десь близько пів години. Важкі краплі барабанили о дах, відстукували заупокійну, так мені здавалося. Я сиділа на підлозі обнявши коліна, Вадим боронив двері. Тут не було ані кропової води, ані важких засувів на вікнах, ані будь-якої меблі, щоб забарикадувати двері. Навіть жодної меблі. Хата була пуста. Складувалося враження, що це давно покинутий будинок. На вулиці панувала буря. Нам нічого не було чутно. Крізь фіранки й не видно. В домі суцільна темрява. Я молилася, щоб мерці не дісталися до нас. Ці істоти їли людей, роздирали живцем. Від одних цих думок мені ставало зле. Однак я все думала про Ілая, де він, чи знайде нас. Що робити, коли прийде блідолика сватія.
— Вадиме… — Невпевнено погукала я.
— Що? — Відповів він пошепки.
— Про яке пророцтво ти казав?
— Що? — Вадим підійшов ближче до мене.
— Ти казав, що в пророцтві сказано про мерців, які вийдуть вдень із темної води. А після них прийде сватія…
— А, так. Це пророцтво знайшов Ілай, ще років сімдесят тому. Ми перебували в Будапешті. Його запросили перекласти деякі манускрипті, які знайшли на розкопках Скіфського погребу. Втім, Ілай не звернув тоді уваги на них. Я наполіг, щоб він залишив собі копії фотографій тих манускриптів. Не знаю, чому. Мене зацікавило те, що там був достеменно описаний обряд розкладання та запалення вогнища для нареченої. Якщо вона має обрати серед двох, або більше претендентів на її руку. Я зробив так, як було сказано в манускрипті. Взяв землю із надгробка святого. Бачила червоне коло? Так от, воно із цієї землі. Саме тому через нього не пройде нечисть. Коли ти будеш підпалювати вогнище, тобі нічого не буде загрожувати.
— Добре, так що з пророцтвом?
— А, так. Там було сказано, що народиться дівчина з полум’яними пасмами та ізумрудними очима. За її серце будуть боротися троє: диявол, серафим та простолюдин. Диявол заманить її в місце, де вона народилася та померла. Пробудить 99 мертвих наречених, віддасть їм 140 жертв. Після цього прийде блідолика сватія і поведене нову наречену до диявола. — Він замовк.
— Вадиме?
— Покійниць 99, я впевнений. Нас, в Тихому Хуторі залишилося десь близько 300 людей. Вони знайдуть своїх 140. А може це і не важливо зовсім?