Сховай мене від темряви
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сховай мене від темряви». Краткое содержание книги:
Щоб розібратися в цій ситуації, Поліна звертається до магії. За її допомогою, вона проживає своє минуле життя. Дівчина дізнається, що давним — давно, за часів Полянів, вона була донькою голови племені. ЇЇ наречений — Стриба, намагається відстояти їх кохання перед Серафимом. Янгол має намір сам одружитися з дівчиною. Однак, врода Поліни сяйнула навіть до пекла, і Пан, володар темного світу, зав’язує вузли долі так, що Поліна повинна обрати між чоловіками. Проте її вибір стає трагічним для всіх учасників, окрім Пана. Зло, за своєю звичкою, лише відходить в бік, на деякий час, щоб з’явитися в усьому своєму темному сяйві…
— Ти знав, що Льока тепер одне з цих потворних створінь? — Крикнула я. Він опустив очі. — Тепер і Рубіна, хто далі? Так, я розпалю це диявольське багаття! Я хочу, щоб все це скінчилося! Чи можна врятувати Рубіну? — Ілай похитав головою.
— Ще з народження її дар був слабкий і вона попросила сили. Це її розплата. Перед блідоликою сватією безсилі навіть Серафими. Вона настільки потворна, що ми прикриваємося крилами.
— Рубіна просила сили у темряви, не вірю!
— Поліна, коли ти кличеш, то не знаєш, хто відгукнеться. І під якою личиною, до тебе прийде диявол. Він лукавий. Рубіна жадала відьмацької сили — вона її отримала. А борг віддавати потрібно. Особливо темряві. Вона не пробачає. — Мені й без того було моторошно, а тепер, знаючи, що за мною йде те, перед чим навіть Ілай пасує, стало дибки страшно.
— А чим зарадить багаття? Це зупинить сватію?
— Так. Вогонь від нього має чудодійну силу. Ми просто спалимо цю гидоту.
— Ця гидота — Рубіна, якщо ти забув. — Гаркнула я на Ілая.
— Вже ні. — Але Вадим зупинив його поглядом. — Пробач. Так, звісно, в тілі Рубіни буде сватія… Але її душа…
— Ілай годі! — Так голосно крикнув Вадим, що Яна повернула до нас голову. Інтуїтивно вона розуміла, що щось відбувається, але не питала нічого.
— Зачекай Вадиме. Що з її душею? — Ілай опустив очі й роздивлявся свої руки. — Ілай!
— Душа все ще там… В тілі. Вона розуміє, ким стала.
— А цей вогонь, — вже спокійніше сказала я, — він очистить її?
— Так. І душа Рубіни зможе покинути це місце.
— Це хоча б щось… а що до Льоки?! Кіра сказала, що її дух прив’язаний до Тихого Притулку. Можливо, і вона зможе звільнитися?
— Мені шкода, але вона буде злою і ненажерливою поки не настане Світанок. — Я доторкнулася до чола в надії стримати біль від думок.
— Полю… — Позвала Яна лагідно.
— Не зараз!
— Я можу вам чимось допомогти? — Вона присіла поруч з нами. Всі мовчали. — Послухайте, я бачу, що щось відбувається. Якщо я можу, я і мій чоловік, можемо щось зробити — тільки скажіть. — Ми взялися за руки.
— Арман? — Ілай дивився прямо перед собою. Я теж його побачила. Він був худим і блідим. Його тіло як дим колихалося від вітру. Вираз очей відбивав безвихідь.
— Арман мертвий, — сказав тихо Ілай, — він застрелився.
Кожен винив себе. Недбало ми залишили Армана в смуті, без нагляду. Його тіло забрали майже одразу. Гучний постріл спричинив багато шуму і пліток. Коли машина Вартових від’їжджала від Таверни, Ілай звернувся до Іри.
— Ти питала чим можеш зарадити?
— Так.
— Чи зможете ви піклуватися про Короля?
— Звісно. — Відповів Мирон замість дружини та міцно стиснув її руку. Яна кивнула.
— Я зможу вивести вас звідси до темряви в безпечне місце. Я маю надію ви розумієте, який обов’язок берете на себе? — Я теж дивилася на друзів вижидаючи. Була впевнена лише в одному, Ілай довіряє їм.
— Ми розуміємо і будемо піклуватися про нього як про власне дитя.
— Король отримав у спадок силу своїх батьків, після їх смерті. Він незвичайний хлопчик.
— Ми зробимо все, від нас можливе. — Впевнено відповіла Яна.
— Нам потрібно квапитися. Не прощайтеся. — Зупинив нас Ілай, коли ми хотіли обійнялися з подругою. — Ніхто нічого не повинен запідозрити. Нам не легко буде оминути Вартових і їх пости. Ви тут самі впораєтеся? — Ілай звернувся до Вадима.
— Так. — Мені стало страшно від думки, що я залишуся без Ілая. Чи повернеться він?
— Я не впевнений. — Ніби читаючи мої думки сказав Серафим. — Полю, я не знаю чи варто мені повертатися, чи ні. Моє бажання бути з тобою вже один раз затьмарило здоровий розум. І ось що ми маємо. Не важливо, — він взяв мене за обидві руки, — чиє вогнище загориться. Я буду поруч, щоб захистити тебе. До останнього свого подиху. — Він кивнув Вадиму і повів моїх друзів в бік храму. Ми попрощалися тільки поглядами.
І ось я сиджу в своїй кімнаті, в таверні «СинійКіт» міста Тихий Притулок. Вадим залишив мене на декілька годин. Я не знала чим себе зайняти, тому вирішила занотувати все, що зі мною сталося. Коли я раніше читала книжки, то чекала епічного завершення оповіді, кульмінацію з кульмінацій. А в житті все було банально просто. Чи зробила я свій вибір? Так. Головне для мене є те, що я ані хвилини в ньому не сумніваюся. Не потрібно ходити до відьом і радитися з кимось ще. Моя душа, серце, розум і все моє єство тягнулося до нього. І ніяка темрява, ні блідолика сватія не зможе перешкодити мені запалити те багаття. Не тому, що я хотіла покінчити з темрявою, привести в світ сина і всіляке інше. Я просто хотіла, щоб він знав, я кохаю тільки його. І хай не він моя доля, і наші діти будуть жити як і ми, не виправдаємо ми надій на смерть Пана і всіх тварюк. Головне ми будемо разом. Адже наше кохання існує заради кохання. Без зайвих перепон та перешкод, а головне — що ми живемо, щоб жив інший. Мої роздуми відволік якийсь шум в коридорі. Я вийшла. В таверні стався якийсь переполох. Люди бігали, щось кричали. Через шум я не могла нічого зрозуміти. Але окремі слова я все ж таки розчула: «Істоти!» В холі робили барикади перед дверима і вікнами.