Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

Все ж ні кабан, коли псів блискавично б’є-розкидає    Іклами на всі боки, гнівом таким не кипить, Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,    Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, — Як паленіє жона, підстерігши блудницю на шлюбнім    Ложі: обличчя її — лютості образ живий. Що їй вогонь, що їй меч? Усяку повагу забувши, [380]   Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її{204}. Зраджений шлюб і ложа ганьбу помстила на власних    Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка{205}. Ластівка{206} — другий зразок материнської люті сліпої:    Цятка на грудях її — крові синівської знак. Ось що руйнує любов, розриває усталені узи,    Ось чому цей манівець — не для обачних мужів. Втім (хай боронять боги!), не велю в одній лиш кохатись:    Навіть у шлюбі на це, думаю, не спромогтись. Бавтесь, але — крадькома, пам’ятайте про соромливість: [390]   Меду лизнути вдалось — не похваляйтеся цим. Не обдаровуй одну на очах таки в іншої любки,    Часу для скоків своїх сталого не визначай. А щоб у знанім кутку на гарячім тебе не застали —    Щораз для різних забав — різні місця обирай. Що написав — уважно проглянь: читаючи, жінка    Якось відчитує й те, що поза межами слів. Рану — раною мстить і кривдою — кривду Венера:    Прикрості завдано їй — прикрістю і віддає. Вірним одній був Атрід — була й жона його чиста; [400]   Схибив — пішла на лихе через ту хибу й вона. Чула ж бо те, що Хріс, хоча і стрічку священну    Й лавр у руці мав, а все ж марно благав за дочку. І про твої вона чула жалі, полонянко Лірнеська,    Й про сороміцьке — все те, що відтягало війну. Втім, про це чула лишень, а бачила — доньку Пріама:    Хто переміг, той — ганьба! — здобиччю здобичі став. Сина Тієста{207} до серця тоді допустила й до ложа —    Так і помстилась вона за неприхований блуд. Як не приховуй, а що учинив — спливе на поверхню, [410]   Ти ж, хоча б і спливло, — не зізнавайся у тім. І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто —    Сам себе зрадиш: «Ага, знову вподобав якусь!». От лиш снаги не жалій, бо мир — у жагучих обіймах:    Тільки у ложі, затям, згладиш провину свою. Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе —    Я ж запевняю: всім цим тільки затруїш себе. Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,    Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма. Та, що затінений Ерік посіла{208}, не хоче, щоб так ось [420]   Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх. Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих — можна вживати    Й з наших городців траву, що розворушує хіть, Яйця й гіметський{209} мед, а ще — із сосон колючих,    Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок.