Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
— Дякую, що врятували життя.
• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
ВОЛОДИМИР БАЙДЮК («МОРПЄХ») (25.11.1989 — 21.11.2014). ДУК «Правий сектор», 74 ОРБ
У першу річницю початку Революції Гідності був спільний вихід 74-го розвідбату та ДУКу під Донецьк. Дорогою хлопці виявили міну, яку позначили, а обійшовши її, продовжили виконувати завдання. Коли ж поверталися, прямісінько біля краю мінного поля по хлопцях почав працювати снайпер бойовиків. «Морпєх» метнувся до лісосмуги, не підозрюючи, що там — ще одна міна, протипіхотна, ОЗМ, підсилена додатковим зарядом. Осколок від неї вцілив «Морпєху» під каску, і шансів вижити у вояка не було. Поруч поранило ДУКівця «Сєву», він загинув не одразу, а від втрати крові. Усі інші, хто опинився в радіусі до 150 метрів, отримали поранення (окрім «Шведа»). Про це розповідає Оленка Білозерська, яка дізналася про смерть «Морпєха» й «Сєви» однією з перших.
«Морпєх» — Володя Байдюк — спершу також був добровольцем ДУКу, як і «Сєва», але згодом перебрався до лав 74-го розвідбату. Якось він попросив Оленку сфотографувати його для мами, щоб «як раптом уб’ють, а вона й не побачить, як я воював». І Оленка сфотографувала. Це фото часто з’являлося в мережі: світлоокий миловидний юнак у камуфляжній бандані, британському «вудланді» з нашивкою українського прапора, у чорних тактичних рукавицях, в руках — автомат і запалена цигарка.
Володя був звичайним хлопцем із села на Івано-Франківщині, хоч і мав такий промовистий позивний.
ВСЕВОЛОД ВОЛОВИК («СЄВА») (20.11.1967 — 21.11.2014). ДУК «Правий сектор»
За кілька хвилин після смерті відчайдухи-добровольця «Морпєха», стікає кров’ю від поранення тією ж міною і «Сєва» — професійний розвідник із гігантським досвідом, капітан у відставці, співробітник ГУР — Всеволод Воловик. Він вмів, як ніхто інший, «ходити в розвідку», бо не раз цей спортивний і здоровий чолов’яга без поганих звичок ходив на окуповану територію як здеморалізований безхатько-алкоголік і приносив звідтіля просто безцінну інформацію. Нікому не вдалося за весь цей час викрити «Сєву», та навіть коли він потрапив до полону «казаків-ЛНРівців», то й там притримувався своєї «легенди».
До «Правого сектору» Всеволод Воловик вступив ще під час Революції Гідності, з цими хлопцями революцію пройшов і одним із перших став добровольцем на війні.
«Сєва» був прикладом багатьом ДУКівцям та й військовим ЗСУ також. Недаремно після загибелі його іменем названо один із підрозділів ДУК «Правий сектор» — Окрема Тактична Група імені капітана Воловика.
• Зведення новин
За останню добу на Донбасі бойовики 39 разів обстріляли сили АТО, у боях загинув 1 військовий, ще 18 військовослужбовців і щонайменше 4 мирних жителів поранено.
Про це повідомляє прес-центр АТО.
• Російська Федерація поновила обстріли української території.
Про це розповів речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.
«Минулої доби вперше з моменту укладення «мінських домовленостей» зафіксовано поновлення обстрілів української території з боку Російської Федерації. Ведення артилерійського вогню з території РФ помітили на напрямку населений пункт Маноцький (РФ) — Камишне (Україна) в районі одного з прикордонних постів Луганського загону», — сказав Лисенко.
22 листопада 2014 року
• Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»
ТЕТЯНА ГОНЧАРОВА (1978 р. н.), цивільна, мешканка м. Донецьк
Вони подзвонили й сказали: «Здравствуйте, мы из ‘‘МГБ’’ по поводу ареста вашего знакомого. Не могли бы вы еще раз к нам подъехать, есть несколько вопросов, которые надо проговорить».
А я розумію, що нікуди не подінуся, бо внизу під будинком стоїть машина і за мною слідкують. За два дні я нікуди не могла вже виїхати, було б гірше. І зараз, навіть якби я сказала, що не приїду, вони б просто піднялися й арештували мене. Тобто два варіанти: або я сама їду, або мене арештовують вдома, де мама. Для неї було б шоком, по-перше, те, що я заарештована, по-друге, те, за що я арештована.
Я приїхала до них, і в принципі все — з цього моменту почався відлік мого арешту.