Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
— Я б цій мамулі зробив би таку профілактику заднього мосту... і куди вона так поспішила?
Але одного разу прибув молодий майор зі штабу і заявив, що на відміну від усяких там «гастролерів» хоче стати справжнім бойовим офіцером. Він має гарненьку піксельку НАТО, блискучі бундеси, на стегні носить якийсь суперовий пістолет іноземного зразка. На питання: де такого взяв — утаємничено мовчить. Своїм новим підлеглим зброю свою майор не показує, тримає на дистанції усіх, але дав зрозуміти, що вона в нього неабияка. Почав діяльність із наведення дисципліни. Вишикував роту, оглянув:
— Чом не голені, замурзані — без матусь та дружин взагалі здичавіли? Десять хвилин даю привести себе до ладу!
Хлопці неохоче розходяться будиночками. Зібралися знову на шикування хвилин через двадцять. Знову крик майора:
— Ходите як сонні мухи, от так і воюємо! Ну бігом!
Удруге обходячи стрій, новий командир зупиняється навпроти Боса:
— А це що таке — рукав подраний? Вам швачку викликати чи голку дати?
— Та це я на удачу залишив, щоб наступного разу не підвела, — флегматично басить здоровань.
— Яку іще удачу? — підвищує нотки майор.
— Йому куля рукав прошила і жодної подряпини. Це коли сепари нам з тилу зайшли. Таке зашивати у нас вважається поганою прикметою, — безтурботно пояснює позицію товариша Юнга.
— Вам терористи у тил зайшли?... — очі в майора одразу стають квадратними.
— Так точно, — втручається у розмову новоприбулого командира з його підлеглими Тор. — Між нашими опорними пунктами десь із кілометр по обидва боки, от вони і пройшли ярком нам за спину. Ми про це одразу до штабу доповідали, просили поставити між нами додаткові пости. Та поки що ніякої реакції.
Це справляє враження на майора. Він над чимось замислюється, наказує усім розійтися. Потім іде шанцями на «передок», вивчає місцевість. Сильних обстрілів не спостерігається. Ворог працює короткими чергами з крупнокаліберного кулемета по «Зорро». Наступний ранок теж не відзначається чимось серйозним. Енергійний майор цього разу починає вимагати від бійців дотримання порядку доповіді. Як за статутом, при зверненні до старшого офіцера усі мають за три кроки «різати» парадним і козиряти, мов у кіно.
Коли прилетів перший снаряд, майор якраз стояв посеред однієї з вулиць, широко розставивши ноги, руки в боки, говорив із кимось мобілкою по блютузу. Вибух пролунав десь недалеко, осколки вмить продірявили блоки залізобетонного паркану двору, навпроти якого артистично стовбичив штабіст.
З сусіднього будинку вискочив Бос із Юнгою, тримаючи оберемки зелених тубусів ручних гранатометів. Вони летять в укриття. Гранатомети з собою, щоб після обстрілу одразу бігти на передок, бо за артпідготовкою усі тепер чекають на наступ піхоти і танків. Пробігаючи повз бетонний паркан, Бос ледь не перечепився через якийсь клунок на землі:
— Ч-чорт, що це таке, звідки воно узялося? — кричить він товаришу, пригинаючись до предмета. — Вбило когось?
— Це ж наш новий командир! Живий, порядок! — побачивши нову піксельку, відповідає Юнга.
— О, тепер він мені подобається, — заявляє здоровань, випустивши з рук пластикові труби «мух», хапає майора за шкірки і швидко тягне до найближчих воріт. Заскочивши до укриття в землі, Бос, мов кошеня, жбурляє зіщуленого майора у дальній куток. Знадвору вже на повну вибухає різними тональностями — «Рапіри», міномети.
Майор тепер лежить, скрутившись равликом, тільки труситься усім тілом. Обстріл закінчився, з гранатометами у руках та автоматами за спиною хлопці вискакують з підвалу, лишаючи майора «відпочивати» в безпеці.
Коли втомлене від недосипання сонце знову мляво піднялося на небі, щоб подивитися на бешкети цих маленьких істот, що невтомно нищать одне одного, рота знову вишикувалася перед будиночком Привида. В усіх зморений вигляд, неголені, з червоними очима від напруженого нічного пильнування тіней ночі. А перед ними стоїть зовсім інший майор: тихий, скромний, опустивши очі він зніяковіло тупцяється на місці. Біля ніг лежить новенький тактичний рюкзак, пістолета на нозі не видно, скоріш за все він сховав його в наплічник. Усі мовчать. Хлопці вже бачили цю картину багато разів. Майор — уперше. Почувся звук наближення якогось транспорту, і скоро на вулицю викотив зелений уазик. Машина зупинилася неподалік. Раптом майор підняв з землі рюкзак з речами і підійшов до Боса: