Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»

— Видел твой автобус. Отпишись по приезде, — отримала дівчина смс-повідомлення від Олега, коли переїздила «Хрест».

— Так и сделаю. Как погода?

— Погода ясная, — коротке повідомлення ще раз булькнуло на телефоні «Сарочки», і вона розуміла, що поки ворожа арта мовчить.

— Хорошего дня! Вечером расскажу тебе сказку, — відписала вона й задрімала.

Того дня «Шаман» мав заступати на добову варту того розбитого дальнього посту. В обід дівчина заглянула у ВКонтакті — «востаннє у мережі в 11:11», отже — за графіком. І вона почала просто прибирати в хаті: у навушниках — новий альбом Deep Purple, і їй так захотілося поставити на повтор одну з балад, а потім — знову, разів зо шість. Балада присвячена Джону Лорду — клавішнику й засновнику групи, який помер кілька років тому від важкої хвороби. «Сарочку» втомило прибирання, та й довга й тяжка дорога без сну, тож вона лягла відпочити, а коли прокинулася, за вікном майже стемніло. Вона чекала звістки від «Шамана», постійно заглядаючи до телефону. Година, півтори... Вона моніторила фейсбук і новини — чи нічого не трапилося на його позиціях, у його батальйоні. Але там було тихо. І тоді вона відправила Олегові смс: «ВечерОК! Как ты?» І за кілька хвилин  — дзвінок із незнайомого номера і голос, схожий на Олегів:

— Алллеоу!

— Да, да!

— Анечка, это Лис. Помнишь меня? — говорив приємний, «свій», голос.

— Да, конечно... Лис, что там?.. — «Сарочці» пересохло в горлі.

— Анечка... Погиб Олежка сегодня...

— Блииииин... — тихо застогнала «Сарочка».