Світло чорної свічки

Лауренц крадькома озирнувся і побачив в освітленому наметі багато різних наукових приладів, серед них майже метрової висоти телескопа. «Це ж маленьке багатство»,— подумав він.

Араби, як і годилося, шанобливо тримались на певній віддалі. Один з них розсідлав мегарі і повів його за намети, очевидно, до водопою. Француз в окулярах приніс з намету пляшку коньяку й налив по вінця три чарки.

— Тре б'єн, «Наполеон»![6] — промовив він до Лауренца. Одначе і тепер його ні про що не питали, а він сам не міг довше чекати і став розповідати про себе, дивуючись, як жваво запрацювала в нього думка.

Він розповів про свій намір написати книгу про подорож по Сахарі. У Ріо-де-Оро приєднався до каравану, але невдало, тільки значно пізніше довідався він, що потрапив до товариства контрабандистів, які торгували наркотиками. В оазисі Ель Хубса вони обікрали його й покинули. Тепер він пробивається на північне побережжя, щоб звідти відпливти кораблем у Німеччину.

Геологи, слухаючи, перекладали один одному розповідь гостя. По виразу облич було видно, що їх вразила ця пригодницька історія.

«Старий «Наполеон»,— подумав Лауренц і лукаво посміхнувся.— Так з'являються романи».

— Отже, тепер ви без паспорта і без грошей, мосьє?— схвильовано спитав француз в окулярах і знову поналивав чарки.

— Ні паспорта, ні грошей і обмаль, дуже обмаль харчів, розумієте? — Лауренц доповнив свою мову жестом жалю.— Але, можливо, у нас одна дорога? — Він описав рукою широке коло, а потім запитливо показав на північ.

Здається, французи відразу зрозуміли його. Вони загомоніли між собою, та згодом їхня розмова ставала все запальнішою. Очевидно, вони сперечалися, і в цій суперечці, як легко помітив Лауренц, важливу роль відіграв третій неосвітлений намет. Зацікавлено стежив він за ними, поки ті нарешті дійшли до одної думки.

— Автомобіль умієте водити? — поцікавився француз в окулярах.

Лауренц відповів ствердно.

— Дуже добре! — Геологи зраділи.— Ми допоможемо вам, а ви нам, компрі[7]?

— Ні, не розумію,— відповів Лауренц. Він чекав пояснення, але французи цокнулися з ним чарками, випили і поставили.

— На світанку,— сказав той, що був в окулярах.— А зараз спати.

Жодного вибору вони йому не лишили. Слідом за обома геологами він зайшов до одного з наметів, де під брезентовим куполом стояли двоє розкладних ліжок. Тут він залишився ще з одним французом, а другий подався до намету, в якому містилися прилади. Араби, напевне, ночують просто неба.

Лауренц узяв піжаму, яку господар дістав йому із валізи, і невдовзі вже лежав під легкою вовняною ковдрою. Ще раз спробував зав'язати розмову, але француз удавав, що не розуміє ні слова по-німецькому. У відповідь на його мову, супроводжувану жестами, він тільки посміхався, щиро, трохи розгублено.