Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
— Ні, вічна Августо, він тут постане, причому невдовзі — може, за дві-три години, — як щасливий переможець короля Теодоріха…
Короткий оклик здивування та розчарування виривається з грудей Плацидії. Серед достойників сильне заворушення. Натомість Астурій спокійно веде далі:
— Постане перед Твоєю Вічністю певен, що не мине його належна нагорода… нагорода не лише за перемогу — се річ менше важлива, бо звичайна для Аеція, а передусім як відплата за небезпеку, що зрадливо цілила в нього ззаду, коли він мужні груди свої надставляв у чесній битві, — заради твоєї справи, о вічна.
Раптом знадвору долетіли до кімнати голосні вигуки, звуки труб, брязкіт зброї. Достойники і сенатори зблідли ще сильніше.
— Що це? — даремно намагаючись стримати неспокій, гукнув префект преторію Феодосій.
Андевот усміхнувся.
— Це італійські легіони, насамперед найвірніші спатарії та скутарії вічної Августи виходять вітати переможця. А чого сюди прийшли? Можливо, їм здається, що пресвітлі мужі прагли б іти на чолі їхнього походу…
— Справді, щонайсвітліші мужі, — продовжив Астурій, — хто йде привітати переможця від імені вічної Августи та сенату Роми?
Не діставши жодної відповіді, наче знехотя докинув:
— Хтозна, чи солдатам, які проливають кров за цісаря та сенат, не буде прикро… дуже прикро, що ніхто, крім них, не хоче вшанувати звитяжця…
— Я йду, — сказав Геркулан Басс.
— І я, — поквапом приєднався Секст Петроній.
— Я теж, — озвався молодий Квадранцій, приятель патрикія Фелікса.
Астурій глянув на них доброзичливо, Петроній Максимус зневажливо; Августа ж не глянула зовсім, — можливо, не могла вже нікому показати свого погляду.
— Від імені легіонів та схол Італії дякуємо вам, щонайсвітліші мужі, — знову залунав голос Астурія, — та смію думати, що щасливий переможець, чудом урятувавшись від замаху на його життя…
— Соромився б ти принаймні свого боягузтва і брехні, Астурію, — озвалася Плацидія, не підіймаючи очей. — Чого ж ти не маєш відваги сказати: Аецій нам звелів, то ми вбили… Ми сильні і сьогодні вбиваємо Фелікса, а завтра когось іншого… Ти ж сам не віриш у те, що кажеш про замах, якого уникнув Аецій, отож…
Раптом сталася нечувана річ. Навіть Андевот злякався і смертельно поблід. Астурій сміливим швидким кроком підійшов до Августи, майже сперся ще скривавленим ліктем об святе плече і, притуливши своє обличчя до святого вуха, почав щось шепотіти.
— Це неправда… — дворяни і достойники почули вже не скрик, а зойк, який через мить зірвався з раптово зблідлих губ.
— Ти сама знаєш, що це правда, вічна Августо… Коли Леонтес приніс тобі до цієї ж кімнати звістку, що бачив мене біля терм, ти наказала Феліксу…
— Не кажи… нічого вже не кажи, — перебила вона голосно його шепіт. — Договорюй, що ти мав раніше сказати, Астурію…
— Я казав, що Аецій із задоволенням привітає пресвітлих мужів, але, напевне, його найбільше порадує, коли найвищого військового достойника першим поздоровить найвищий на сьогодні цивільний достойник.
Слова «на сьогодні» промовив з особливим натиском.
— Я піду, якщо накаже Твоя Вічність, — промовив префект Феодосій.
— Твоя Вічність накаже, правда ж? — Астурій втупив у Плацидію пильний і, водночас, значущий погляд.
— Наказую…
Тепер уже всі достойники почали тиснутися до Геркулана Басса, виражаючи бажання супроводити його при зустрічі з Аецієм. Сам лише Петроній Максимус не ворухнувся з місця, де стояв, похилившись, над обрубками ніг Падузії.
— Але що я маю сказати найсвітлішому Аецію? — спитав префект.
Всі запитально глянули на Плацидію. Вона мовчала. Астурій та Андевот теж мовчали.
Тоді тишу перервав голос Геркулана Басса.
— Скажеш, пресвітлий мужу, що вічна Августа дякує великому полководцеві та улюбленому своєму слузі за здобуття блискучої перемоги… що радіє і приносить подяки Христові, що цей улюблений її слуга щасливо уникнув замаху на його життя. Одного лиш жалкує, що негідник, який цей підступний замах готував, вже не постане перед цісарським судом, а просто вже перед Божим, бо ж покарав його суворо, — ох, щоправда, надто суворо, хоча справедливо, — свавільний, на жаль, але зрозумілий і слушний гнів залюбленого у свого захисника і полководця італійського війська та народу… І ще скажеш, що у наступний день Божий апостольський муж Егзуперанцій згідно з виразною волею Її Вічності, відслужить в Урсіанській Базиліці Службу, подвійно подячну: з приводу перемоги над готами і чудового порятунку Аеція від замаху вбивці…
— Егзуперанцій при смерті. Не проживе й дня, — перебив його Секст Петроній.