Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Я, згідно з моїм світоглядом, без упереджень міг убити Квінтона. І так було б краще для всіх, навіть для нього самого. Та, як здорова тварина, я зовсім не хотів, щоб убили мене. Тому я вирішив, що ніколи не зроблю цього, поки не трапиться така нагода, коли мене ніхто не покарає. Сьогодні вранці така нагода трапилася.
Сьогодні я тричі заходив до Квінтона в кабінет. Вперше, коли я зайшов, він постійно говорив мені про своє нове оповідання, котре буде називатися „Лікування святого“. Це оповідання про те, як якийсь індуський відлюдник убиває англійського полковника з допомогою навіювання. Він показав мені останній аркуш рукопису й навіть прочитав останній абзац. Там було щось на кшталт: „Завойовник Пенджаба перетворився у величезний жовтий скелет. Спершись на свій лікоть і задихаючись, він прошепотів на вухо свого небожа: „Я сам себе вбиваю, та все ж мене вбили!““ Останньою фразою починалася чиста сторінка. Така нагода трапляється раз у ніколи. Я вийшов з кабінету й пішов пройтися садом, сп’янілий від цієї жахливої нагоди.
Ми прогулювалися довкола дому, і дві інші обставини зіграли на мою користь. Ви запідозрили індуса і ще знайшли той дивний ніж, котрий він, вірогідно, міг застосувати. Я непомітно сховав його в кишеню й пішов у кабінет до Квінтона, дав йому снодійне й зачинив двері. Він не хотів розмовляти з Аткінсоном, та я змусив його відповісти голосно. Мені потрібен був доказ, що Квінтон живий, коли я вдруге виходив з кабінету. Він ліг відпочити в оранжереї, а я пішов до кабінету. Я швидкий на руку, вистачило півтори хвилини, щоб зробити все, що я задумав. Я кинув рукопис Квінтона у вогонь, і від нього залишився лише попіл. Я побачив лапки, котрі все псували, і тому обрізав кутик аркуша. А щоб усе виглядало більш правдоподібно, відрізав кутики у всіх чистих аркушів. Потім я вийшов, знаючи, що зізнання Квінтона у самовбивстві лежить на столі, а сам Квінтон живий спить собі в оранжереї.
Останній крок був найбільш відчайдушним. Я вдав, що бачив Квінтона мертвим в оранжереї й кинувся до його кабінету. Я затримав вас цією запискою й убив Квінтона, поки ви розглядали його зізнання в самогубстві, — я швидкий на руку. Під впливом ліків він напівспав, і я поклав його руку на ніж і ввігнав ніж у його тіло. Ніж мав незвичну форму, і ніхто, крім спеціяліста, не міг так прорахувати удару, щоб ніж потрапив просто в серце. Дивуюся, невже ви й це помітили?
Коли я це зробив, надзвичайні справи закінчилися. Природа зрадила мене. Я відчуваю, що захворію. Я відчуваю, що вчинив зло, і мій розум відмовляє мені. Я відчуваю щось на кшталт відчайдушного задоволення, коли думаю про те, що можу розповісти це комусь; якщо одружуся й матиму дітей, то не буду нести цей тягар самотньо. Що зі мною діється?… Це безумство… а може, розкаяння й справді існує, як у поемах Байрона! Я не можу більше нічого написати.
Джеймс Ерскін Херріс».
Отець Бравн дбайливо склав листа й поклав у нагрудну кишеню, коли почувся дзвінок у двері й мокрі водонепроникні плащі кількох поліцейських заблищали на порозі.
Гріхи князя Сарадіна
Коли Фламбо виїжджав на відпочинок зі свого офісу в Вестмінстері, то брав малий вітрильний човен — настільки малий, що на ньому було краще йти на веслах, аніж під вітрилами. Щобільше, він любив подорожувати малими річками у графствах Східної Англії. А ці річки настільки малі, що його човен видавався казковим, немов пливучи поміж луками й полями. У цій посудині могли зручно поміститися лише дві особи. Там була кімната лише для необхідних речей, і Фламбо вантажив туди те, що згідно зі своєю філософією вважав за необхідне. Ці речі обмежувалися чотирма сутностями: консервований лосось — на той випадок, якщо захочеться поїсти; заряджені револьвери — на той випадок, якщо заманеться битися; плящина бренді — очевидно, на той випадок, якщо він раптом зомліє; і священик — на випадок, якщо він помре. З цим легким багажем він поволі посувався вниз малими норфолкськими річками, прямуючи до побережжя та насолоджуючись краєвидами садів і лугів, будинків і сіл, котрі відбивалися у воді, наче в дзеркалі, засиджувався за риболовлею в тихих мальовничих закутках і, якщо так можна висловитися, майже обіймався з берегом.
Як істинний філософ, на час свого відпочинку Фламбо не ставив перед собою жодної мети. Але як у істинного філософа у нього був слушний привід. Він мав щось на кшталт наміру, котрий трактував настільки серйозно, щоб у разі успіху відсвяткувати вдалий відпочинок, але й достаньо легко, щоб невдача його не зіпсувала. Коли він був королем злодіїв і найвідомішою особою в Парижі, часто отримував неочікувані повідомлення з виразами схваленя, звинувачення або навіть любови. Одне з них він не забув і до сьогодні. Це була звичайна візитівка в конверті з англійським штемпелем. На зворотньому боці зеленим чорнилом було написано по-французьки: «Якщо коли-небудь ви залишите свої справи й почнете респектабельне життя, відвідайте мене. Я б хотів зустрітися з Вами, тому що знайомий з усіма іншими великими людьми нашого часу. Випадок, коли ви змусили одного детектива арештувати іншого, належить до найблискучіших сцен в історії Франції». На лицевому боці візитівки було вигравіювано: «Князь Сарадін, Очеретяна Садиба, Очеретяний Острів, Норфолк».