Хрест із сапфірами

— Він зробив це, — сказав Херріс.

Разом вони пішли поміж неприродно красивих кактусів і азалій та знайшли Леонарда Квінтона, поета й романтика. Його голова звисала з отаманки, а мідні кучері лежали на землі. У лівому боці стирчав той самий дивний ніж, котрий вони знайшли вранці в саду, а слабка рука все ще стискала руків’я.

Гроза розпочалася так раптово, ніби ніч у Колріджа.[8] Сад і скляний дах відразу потемніли від дощу. Отець Бравн розглядав записку уважніше, ніж знайдене тіло. Він підніс її близько до очей і намагався прочитати в цих сутінках. Потім став навпроти світла, але через блискавку аркуш взагалі видавався чорним.

З громом повернулася темінь. Коли все стихло, отець Бравн промовив із темноти:

— Лікарю, цей аркуш якоїсь неправильної форми.

— Що ви маєте на увазі? — похмуро запитав лікар.

— Це не квадрат, — відповів Бравн. — Один із його кутів зрізаний. Навіщо це?

— А мені звідки знати? — пробуркотів лікар. — Можемо підняти бідаку, як ви думаєте? Він помер.

— Ні, — відповів священик, все ще досліджуючи записку, — ми повинні залишити його так, як він лежить, і викликати поліцію.

Коли вони поверталися до кабінету, Бравн зупинився біля столу й узяв малі ножиці.

— Ось чим він це зробив, — з полегшенням промовив отець Бравн, — тільки навіщо? — і він насупив брови.

— Та не морочте собі голову тим папірцем, — наполегливо сказав лікар. — Це була його примха. У нього їх були сотні. Він обрізав і решту аркушів, так само, як і цей, — і показав на стос чистого паперу, котрий лежав на іншому, малому столику. Отець Бравн підійшов туди і взяв один аркуш. У нього була така ж неправильна форма.

— Такий самий, — промовив він. — А ось і відрізані кутики.

І священик почав їх перераховувати, що обурило його співрозмовника.

— Все правильно, — сказав священик з посмішкою апологета. — Двадцять три аркуші і двадцять два кутики. А ви, я бачу, поспішаєте приєднатися до інших.

— Хто повідомить його дружину? — запитав Херріс. — Думаю, краще ви їй скажіть, а я викличу поліцію.

— Як скажете, — байдуже відповів отець Бравн і вийшов.

Там на нього чекала інша драма, котра була більше подібна на гротеск. Його високий друг Фламбо стояв у бойовій позі, котру добряче призабув, а під ним на землі, розтягнувшись, лежав нещасний Аткінсон, розмахуючи в повітрі ногами; його капелюх і тростина для прогулянок відлетіли в протилежному напрямку і лежали на доріжці. Аткінсон не витримав вітцівської опіки Фламбо й намагався збити його з ніг, а це не було надто розумно — починати таку гру з королем злодіїв, навіть після того, як монарх зрікся свого трону.