Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Італійка-домогосподарка, більш схильна до спілкування, як здалося Бравну, була незадоволена. Коли говорила про свого господаря, то в її голосі відчувалися нотки в’їдливости, хоча зовні це виглядало як страх. Фламбо і його друг стояли в дзеркальній кімнаті, вивчаючи ескіз, на котрому були зображені двоє хлопчиків, коли домогосподарка швидко ввійшла, ніби поспішаючи в домашніх справах. Особливістю цієї блискучої зашкленої кімнати було те, що кожен, хто заходив до неї, відображався в чотирьох чи п’яти дзеркалах одночасно, і отець Бравн, не обертаючись, замовк на півслові. Та Фламбо, котрий нагнувся до ескіза, продовжував говорити доволі голосно:
— Це, напевно, брати Сарадіни. Обоє виглядають так невинно. Важко сказати, котрий з них добрий, а котрий поганий.
Тут він зрозумів, що в кімнаті є ще хтось, відразу ж змінив тему розмови й без поспіху попрямував у сад. Отець Бравн залишився в кімнаті й не зводив очей з ескіза, а міссіс Антонія не зводила очей з отця Бравна.
У неї були великі карі очі, в яких відчувався якийсь трагізм; її оливкове обличчя спохмурніло й допитливо напружилося — так буває тоді, коли зустрінеш якогось сумнівного незнайомця й задумуєшся, хто він і чого хоче. Чи то одяг приземкуватого священика і його переконання зворушили деякі південні спогади про сповідь, чи їй видалося, що він знає більше, ніж показує, та вона потиху сказала отцеві, ніби своєму спільникові:
— Стосовно дечого ваш приятель має рацію. Він сказав, що важко зрозуміти, хто з братів добрий, а хто — ні. Так, це складно, це надзвичайно складно — вибрати серед них принаймні одного доброго.
— Я вас не розумію, — сказав отець Бравн і рушив до виходу.
Вона підійшла до священика, насупивши брови, і якось дикувато пригнулася, ніби бик, котрий опустив роги.
— Жодного з них не можна назвати добрим. — прошипіла вона. — Це погано, що капітан забрав усі ці гроші, та, на мою думку, те, що князь віддав їх, не набагато краще. Не лише в капітана гріх на душі.
Свяшеник відвернувся, його обличчя ніби проясніло, а губи прошепотіли лише одне слово «шантаж». У цей момент жінка оглянулася, її обличчя раптово зблідло, і вона ледь не зомліла. Двері безшумно відчинилися, і, ніби привид, з’явився блідий Поль. Ніби в якомусь фокусі у дзеркалах відобразилося п’ять блідолицих дворецьких.
— Його високість щойно прибули, — промовив він.
У цю ж мить повз перше вікно, ніби по освітленій сцені, пройшов чоловік. Мить пізніше він пройшов повз друге вікно, і численні дзеркала відобразили його орлиний профіль і чеканистий крок. Він був випрямлений та енергійний, але волосся було геть сиве, а колір обличчя нагадував колір слонової кости. Він мав короткий римський ніс із горбиком, худі і довгі щоки й підборіддя, та все це приховували вуса і величавість. Вуса були набагато темніші у порівнянні з бородою, і це робило його трохи театральним. Одягнений був також доволі молодецьки: білий циліндр, орхідея в петельці, жовтий жилет і жовті рукавиці, котрими він, до речі, розмахував, коли йшов. Коли дійшов до вхідних дверей, вони почули, що штивний Поль відчинив їх, а новоприбулий весело сповістив:
— Ну от, бачиш, я приїхав.
Містер Поль напружено поклонився й щось невиразно відповів, упродовж наступних кількох хвилин їхньої розмови ніхто не чув. А потім дворецький сказав:
— Все у вашому розпорядженні.
І князь Сарадін, розмахуючи рукавицями, весело увійшов до кімнати, щоб з усіма привітатися. І вони побачили ще одну дивовижну сцену — п’ять князів увійшли до кімнати через п’ять дверей.
Князь кинув свій білий циліндр і жовті перчатки на стіл і привітно простягнув руку.
— Я надзвичайно радий бачити вас тут, містере Фламбо, — сказав він. — Сподіваюся, це не буде нескромно, коли скажу, що добре вас знаю завдяки вашій репутації.
— Можна й так сказати, — сміючись, відповів Фламбо. — Я не страждаю надмірною вразливістю. А от про людей із незаплямованими чеснотами й достоїнствами подейкують нечасто.