Енеїда [Aeneis - uk]

42] Витято в схилі високої скелі печеру велику; 43] То туди входів широких веде і воріт сто, а звідти 44] Стільки ж іде голосів у той час, як Сівілла пророчить. 45] От до порога прийшли, а діва: «Пора запитати 46] Долю нам, — каже, — свою, то ж бог ось, сам бог тут». Це мовить 47] Перед дверима, і раптом обличчя й весь вигляд змінився, 48] Коси розвіялись в неї, а груди здіймаються, й серце 49] Диким набрякло шаленством, і більша здається, і голос 50] В неї нелюдський. Овіяна силою близького бога, — 51] «Щось забарився ти, — каже, — троянче Енею, з обітом 52] І молитвами? Все баришся ти? Раніш не відкриють 53] Уст своїх віщих двері великого храму». Сказала 54] Й змовкла, а тевкрів, немов у гарячці, усіх затрусило, 55] Й цар їх із дна свого серця таке посилає благання: 56] «Фебе, ти завжди в біді до троянців бував милосердний, 57] Ти і дарданську стрілу напутив[177], і Парісові руки 58] На Еакідове тіло; мене по морях розмаїтих 59] Вів ти, які величезні простори земель обмивають; 60] В дальнім Массільськім краю і в полях, що до Сірт простяглися, 61] До берегів італійських тікаючих все ж ми дістались. 62] Хай же недоля троянська не далі за нами йде слідом! 63] [178]Ви ж, о богове й богині, всі разом, яким на заваді 64] Був Іліон, була слава дарданська немилою, згляньтесь 65] Ви над пергамським народом ласкаво. І ти, найсвятіша 66] Віщая діво, що знаєш майбутнє, — не царства прошу я, 67] Що не належить мені, — дай в Лації тевкрам притулок, 68] Трої богам і пенатам, що гнані блукають. Збудую 69] Фебові й Трівії з чистого мармуру храм і святкові 70] Дні встановлю та їх іменем Феба назву я. Й на тебе 71] [179]Захисток жде величавий в державі моїй, де я віщі 72] Книги твої загадкові пророцтва, моєму народу 73] Дані, складу і тобі, о мати, мужів присвячу я 74] Вибраних. Лиш не давай на листочках свої ворожби нам[180], 75] Щоб не летіли розкидані, буйним вітрам на забаву; 76] Дай нам пророцтво сама, я благаю». І мову урвав він.