Фіолетові діти
- Автор: Малина Маріанна
- Серия: Фіолетові діти #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-966-424-134-9
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Фіолетові діти». Краткое содержание книги:
— Все буде гаразд! Не сумуй, красуню!
Вдома тихо. Я люблю тишу. Заходжу, акуратно поправляю різдвяний віночок на дверях. Потім знімаю пальто і лишаюсь у срібній вечірній сукні. Дивлюся на себе в дзеркало у передпокої. Це плаття пасує мені до очей. Знімаю шапку — руде волосся, яке я не встигла до свят підрізати, добряче підросло та стирчить на всі боки… Підіймаю його рукою догори. Повертаю голову ліворуч, праворуч. Та загалом не так уже й страшно. Он шия так собі, нічого… Довга.
Та через секунду мені робиться сумно. Відвертаюся від дзеркала з закушеною губою. Потім згадую… Знову всміхаюся… Де ж там мій подаруночок? Рука намацує цукерки в глибині кишені пальта. Ось вони…
Йду до кухні. На білу скатертину стола кладу дві цукерки, подаровані Мефістофелем. Замість електрики підпалюю свічки у високих срібних підсвічниках. Ставлю на стіл. Також підпалюю свічку в золотавому ліхтарику, з металевою пластиною нагорі та висячими по боках металевими ялиночками. Мені його колись подарувала мати. Пластинка крутиться від потоку гарячого повітря, і ялиночки мелодійно дзеленчать. Цей дзвін і мерехтіння свічок роблять кухню трохи казковою. У мене шумить у голові, я сідаю біля столу, спираю голову на руки і дивлюся, як обертаються ялиночки.
Потім беру цукерки за хвостики і задумливо кручу ними по столу. Вони такі яскраві — червона та синя. А тепер вони танцюють в парі, і я вальсую ними: «Там-пам-пам-пам… Там-пам-пам-пам…» Це зачарована принцеса з зачарованим принцом. Вони — нащадки двох ворогуючих королівств — червоного й синього. А їхні жорстокі батьки не дозволяють їм поєднатися. Тому вони зустрічаються тільки раз на рік — на новорічному карнавалі. І є в них тільки одна ніч… щоб танцювати і танцювати по білому паркету… і мати надію, що прийде добра фея і зніме чари з їхніх родин… І тоді вони поєднаються навіки…
…А якщо поєднати ці кольори — то вийде фіолетовий, — зринає несподівана думка.
Цікаво, а що означає фіолетовий колір? Це має бути щось зв’язане з магією…
Я покидаю цукерки на столі й натхненно йду шукати відповідь до полиці з книжками. Десь була така книжка… Точно пам’ятаю… Ось і вона: «Мова кольорів». Гортаю важкі сторінки зі щільного, гладкого, трохи пожовклого паперу. Знаходжу:
«Містичне, магічне, чарівне, здатне знищити протилежність між бажанням і дійсністю — це фіолетовий колір. Між протилежними червоним і синім, між фанатизмом і фаталізмом, між нещадною силою і сліпою любов’ю стоїть фіолетовий: гармонія суперечностей»[21].
От так. Чого ж тоді вибирати… між червоним та синім?
Раптом чую, як до мене настирно дзвонять у двері. Хто б це міг бути? Згортаю книжку і йду відчиняти.
На порозі стоять хлопець із дівчиною. У хлопця на голові кумедна червона шапочка з білими фальшивими кісками, що виглядає іще потішніше в поєднанні з його справжніми вусами. Поки я розтуляю рота, аби щось сказати, він вистрелює мені в квартиру хлопавку з конфетті та гукає:
— З Новим роком!!!
— Ой, — пищить дівчина, помітивши мене, — вибачте, ми, здається, переплутали поверх!
Я обтрушую з себе різнокольорові паперові кружечки й зачиняю двері. Буває…
Тільки я відхожу від дверей — знову дзвоник. Та що ти будеш робити! Вони що, вирішили ще раз вибачитися?
Але цього разу на порозі стоїть п’яний Ігор. Не чекаючи, коли я його запрошу, він завалюється до мене в передпокій. Вигляд у нього дивний. Обличчя неголене, пальто розчахнуте, верхній ґудзик на сорочці відірвано з м’ясом. Зате в руці він тримає пляшку шампанського та паперовий пакет із мандаринами.
— Дариночко, — язик у нього заплітається, а очі — як у побитого собаки, — з Новим роком! На, тримай!
Він тицькає мені до рук пляшку і не втримує мандарини в руках — частина їх падає на підлогу, і вони котяться по підлозі яскравими помаранчевими кульками. Я стою з пляшкою шампанського в руках, роззявивши рота… У такому вигляді я його ще ніколи не бачила.
— Що сталося, Ігорю? — намагаюсь оговтатися від його вторгнення, та мені таки цікаво, як це він дійшов до такого життя…
— Пробач мені, Дариночко! Мені так погано, так погано… Зайшов тебе поздоровити, — без особливої логіки веде він далі. Пакет із мандаринками в його руках знову небезпечно хитається, й Ігор, щоб утримати рівновагу, однією рукою притуляється до стінки. — Пробач мені… ну, що мені зробити, щоб ти мене пробачила? Щось мені зовсім кепсько… Давай вип’ємо?
Мені чомусь робиться шкода його. І ще я розумію, що мені зараз його ніяк не витурити. Тому мовчки йду до кухні. Ігор за мною.
21
Клар Г. Тест Люшера. М.: 1975.