Фіолетові діти
- Автор: Малина Маріанна
- Серия: Фіолетові діти #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-966-424-134-9
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Фіолетові діти». Краткое содержание книги:
— Що, страшно? Боїтеся смерті? — безжально веде далі Кирило.
Світ навколо робиться зовсім крижаним та порожнім. І моя знайома безодня підходить ближче й стає немов третім учасником нашої дивної розмови. Серце в мене стискається, і мені здається: ще трохи — і я збожеволію від цього ірраціонального, моторошного відчуття прадавнього страху.
— От цього боїтеся? — киває в бік безодні Кирило.
— Я… — намагаюся щось сказати, та слова застряють у мене в горлі. Знову опускається тиша. І в цьому примарному, несправжньому світлі місяця, немов надія, що слабенько пробивається скрізь темряву, я нарешті бачу живі, зелені, як весна, очі Кирила.
— Не треба, — тихо каже він і кладе свою теплу руку мені на долоню, — не треба так себе боятися… Тим більше, не варто боятися смерті…
Потім усміхається:
— І я — не вампір!
— Ти що… справді… читаєш думки? — нарешті, чомусь пошепки, питаю в нього.
— Ви ж самі знаєте… — дивиться на мене уважно, — ви таки чудна людина. Все відчувати й не вірити! Буде у мене з вами клопоту…
6
Розслабитись. Тіло робиться легким. Його зовсім немає.
Заспокоїтися. Емоції віддзеркалюються в океані спокою і пропливають хмаринками через мене. Емоції щезають.
Звільнити мозок. Думки летять, як маленькі комети. Я їх не тримаю. Хай летять. Пропускаю через себе. Думки зникають.
Я — чиста свідомість.
Спалах. Жовтий спалах.
Світ — це гармонія. Я знаю.
…Я підліток, їду в трамваї, стою на задній площадці. Дивлюся, як дорога розгортається з‑під коліс. На вулиці накрапає дощ, весна. Дерева у блідо-зелених листочках, ніжних і ще слабких, які під дощем тріпочуть, мов крильця метеликів. І раптом світ перед очима в якусь секунду змінюється. Все майже так, як було. Але зовсім по-іншому. Все в цю секунду стало ПРАВИЛЬНИМ. Правильний трамвай, правильний дощ, правильні люди під парасолями. У мені лунає чарівна мелодія, яка немовби освячує цей правильний світ… Все на своєму місці. Ніяких протиріч. Все, як має бути. Яке ЩАСТЯ! Потім клац — повертається звичайний світ. Сяйво від побаченого залишається слабкими сполохами…
Світ — це гармонія. Я знаю.
Я це знаю, я буду пам’ятати.
Щось важливе треба пам’ятати.
Пам’ятати.
Згадати.
Що?
Розділ IX
1
Тітка зажадала всіх зібрати о дев’ятій годині, і мені довелося плентатися до неї «проводжати» старий рік. Я купила подарунки: іграшкове тигреня (як символ року) та пляшку вина до столу. На більше моя уява не спромоглася.
За столом, крім «сімейного кола», присутні й гості: тітчина подруга з чоловіком. Подруга нагадує перестарілого кучерявого зайчика з трохи виряченими лякливими очима (як із радянського мультику «Їжачок у тумані»), а її чоловік — викапаний тюлень Диснеївського виконання, і вуса в нього відповідні.
На столі стоять різноманітні тітчині кулінарні витребеньки. Вона наготувала їх стільки, що ними можна нагодувати населення невеликої країни. Салат із кальмарів, м’ясний салат з ананасами, салат із сиром та часником, салат із буряка, салат «мімоза», салат овочевий, огірочки мариновані, огірочки свіжі і, звичайно, салат «олів’є», і ще: оселедець під шубою, просто порізаний оселедець, збризнутий лимонним соком та посипаний зеленою цибулею, грибочки мариновані, грибочки тушковані зі сметаною, голубці, звичайні котлети, котлети по-київськи (як же ж без них!), м’ясний рулет із чорносливом, курячий рулет із курагою, запечена в духовці качка, гора картоплі «фрі» і, на довершення всього, ще й холодець…
Дядько, що сидить поряд, гучно втягує носом повітря, піднімає чарку і знову виголошує тост:
— Ну… Проводимо старий рік, шоб і слєдующий рік був не гірше!
Тюлень посіпує вусами:
— Ну, будьмо!
Тітка Тамара смачно цмокає губами, випивши горілки. Закушує — хрумтить маринованим огірочком. І кладе собі до тарілки ще «олів’є». Нахиляється до Зайчика:
— Майонез тільки 67 відсотків жирності! А ще краще приготувати самій… Одне яйце і по краплиночці… по краплиночці… рафіновану олію.
Зайчик спочатку часто киває, а потім закочує очі:
— Та шо ти говоріш… рафіновану… а я думаю, чєво у мєня нє виходіт…