Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Бій розгорівся поміж піщаних мілин, що тягнуться вздовж узбережжя Північної Кароліни. За однією з них затаївся Чорнобородий. Але Мейнард його відшукав і пішов в атаку. Тіч, який усю ніч до цього пиячив, хотів уникнути бою, та його корабель наскочив на мілину. Щоб якнайближче підійти до піратського судна, Мейнард наказав викинути за борт усі запаси води й провіанту. Тоді й відбулася відома розмова між капітанами обох кораблів, яку відтворив Чарльз Джонсон, автор «Історії найславетніших піратів»:
— Біс вас знає, волоцюги, хто ви і звідкіля йдете? — закричав Тіч.
— З прапора видно, що не пірати, — відповів Мейнард. Тіч, вихиливши келих на очах в англійця, прорік:
— Нехай мене пекло візьме, якщо я тебе помилую або сам попрошу пощади.
— Не сподівайся на пощаду від мене, а я не сподіватимусь від тебе, — сказав холодно Мейнард.
Англійці наблизились на відстань гарматного пострілу. І тоді Тіч «відсалютував» їм таким залпом, що позбавив життя половину команди «Пеел». На біду, в англійців не було на борту гармат, і вони намагалися зійтися з піратами для абордажного бою. Остерігаючись наступного залпу, Мейнард наказав залишкам команди сховатися під палубою, а сам став за штурвал. Ця завбачливість і принесла перемогу. Коли кораблі зчепилися бортами, на англійців чекав наступний сюрприз Чорнобородого: пірати закидали палубу англійського шлюпа гранатами власного виробництва. Коли розвіявся дим від вибухів, Тіч, оглянувши палубу ворога, вигукнув:
— Всі одержали в лоб, за винятком трьох чи чотирьох. Вперед, на палубу, порубаємо їх на шмаття!..
У цей час з укриття вискочили матроси Мейнарда. Зав'язався запеклий бій. Чорнобородий бився, як скажений, хоча й одержав 25 ран. Нарешті він упав на палубу, і за хвилину його відтята голова з чорною закривавленою бородою зависла на бушприті корабля переможців.
Зазирнувши в трюм піратського судна, англійці зрозуміли, що Чорнобородий намірився дорого продати своє життя. Біля бочок з порохом стояв із запаленим ґнотом чорношкірий хлопець, який за наказом капітана мав висадити корабель у повітря. В метушні бою Тіч не зміг подати останню команду.
Увесь екіпаж «Куїн Енз Рівендж», за винятком двох чоловік, засудили на горло. У знайденому після бою записнику Тіча були нотатки такого змісту: «Весь ром сьогодні випитий, наша компанія твереза… Виглядаю якого-небудь приза».
Цікавою особистістю, якщо не диваком, був і Стід Бонет. Він займався морським розбоєм біля узбережжя Вірджінії та Нью-Джерсі. І хоча його діяльність і смерть не були такими драматичними, як у Чорнобородого, незвичайними виявилися самі мотиви, що змусили його вдатися до піратства. На початку XVIII століття Стід Бонет жив на острові Барбадос, і його знали як заможного, освіченого і шанованого всіма громадянина. Але нещасливе подружнє життя, розчарування і депресія спричинили до того, що він вирішив «розвіятися» в морі. Стід утік від дружини н повністю віддався повному пригод, небезпеки й жорстокості ремеслу.
Він купив корабель, який назвав «Рівендж», і навербував сімдесят чоловік команди. Оскільки Стід не розумівся на мореплавстві, обов'язки капітана виконував Річардс, який поступово повністю перебрав владу собі 1717 року Бонет зустрів Тіча і разом з ним став полювати біля узбережжя Кароліни і Вірджінії. Наступного року полковник Уїльям Рет з Південної Кароліни захопив «Рівендж», і Бонеіа запроторили до в'язниці у Чарльстоні, Після невдалої спроби втекти суд присудив його до страти.
По дорозі на ешафот смертельно переляканий Стід. благав про помилування. Він зрозумів, що небезпечні розваги закінчуються разом із життям. Жертву нудьги й неперевірених філософських теорій сьогодні, можливо, назвали 6 ніцшеанцем.
АМАЗОНКИ МОРІВ
Сучасній людині важко уявити в піратському товаристві жінок. Але насправді там їх не бракувало. Історія зберігає свідчення про деяких з них, хоча за справжність імен поручитися важко.
Деякі історики першою жінкою-піратом вважають… Сфінкс[5]. З нею пов'язаний давньогрецький міф про Едіпа. У відомому варіанті легенди Сфінкс задавала перехожим загадку і тих, хто не міг її відгадати, безжалісно вбивала. Едгп знайшов відповідь, і Сфінкс кинулася зі скелі й загинула.
Але є й інший варіант міфу, який наводить Павсаній. Сфінкс мала військо і флот і чинила морський розбій. Її резиденція була на неприступній горі поблизу міста Анфедон, де в прибережних водах стриміло багато скель. Едіпу і його корінфському війську довелося добре попотіти, щоб порятувати місцевих жителів від цього чудовиська і забезпечити відносно вільне плавання в акваторіях острова Евбея та півострова Пелопоннес, особливо у протоці Евріп. Як свідчать давні джерела, протока «вирізняється швидкою течією: сім разів на день і стільки ж уночі тут чергуються припливи і відпливи, сила така велика, що переважає силу вітру і зупиняє кораблі, які йдуть з розгорнутими вітрилами». Але, не зважаючи на примхи природи, саме тут греки проклали собі чи не найважливіший торговельний шлях.
5
Сфінкс — ймення, яке має два значення. У Стародавньому Єгипті — це статуя фантастичної істоти (духа-охоронця царської влади) з тулубом лева й головою людини або священної тварини. У грецькій міфології — потвора у вигляді крилатої жінки з тулубом лева. Саме про такого Сфінкса і йдеться у нашій розповіді. (Прим. ред).