Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Але Дюлен відчував, що він останній буканьєр і для нього нема місця на Антілах. Коли його товариші йшли на Тортугу на «Сан Карте», він на «Сан Піті» відплив до Франції зі скарбами, за які сподівався отримати від короля амністію. Своїм товаришам, що стояли на березі, він крикнув: «Прощайте, каналії! Пливу до Франції і більше не буду піратом».
Але ця подія не зробила Антіли лагідною і вільною від насильства Аркадіею. Місце буканьєрів зайняли ще жорстокіші авантюристи. Пірати нової генерації не створювали якихось там братств, їхні флоти формувалися вже з кількох кораблів, а базами їм слугували не просторі острови чи багаті міста, а потаємні криївки у прибережних хащах і на мілинах.
їхніми ворогами, а водночас і здобиччю стали всі судна, що борознили води Карибського моря і Мексиканської затоки. Чи друг, чи ворог — байдуже. Англійські пірати нападали на прапори королів Франції, Іспанії, Англії. І діставали навзаєм кулі земляків. Все одно, мовляв, висіти їм на шибеницях.
Серед капітанів з'являються одіозні постаті. У деяких випадках реальність перевищувала найфантастичніші, найнеймовірніші вибрики уяви. Сучасник з недовірою читає про справжні їх пригоди, німіючи перед підступністю, жорстокістю, відвагою та кмітливістю піратських верховодів. Подиву гідне також їхнє легковажне ставлення до свого і чужого життя.
Блискучі кар'єри тих часів були недовгі. Вони спалахували яскравим світлом, а через кілька років від них не лишалося й сліду. Зазвичай пірати гинули наглою смертю, і тільки легенди, що народжувалися ще за їхнього життя, нагадували про їхні «подвиги».
«САЛЮТ» ЧОРНОБОРОДОГО
Яскравою ілюстрацією до вище сказаного може служити життя і діяльність Едварда Тіча, прозваного Чорнобородим. Він народився в Англії, в Брістолі, звідкіля ще дитиною потрапив до Західної Індії. Там, ледь зіп'явшись на ноги, пристав до відомого пірата Бена Хорнінголда, в якого набирався премудрощів розбійного ремесла, аж поки не почав діяти самостійно, приєднавшись до переслідуваних королівськими губернаторами буканьєрів з Ямайки, які облюбували собі базу на острові Нью-Провіденс.
1713 року Чорнобородий захопив французький корабель, що йшов з Гвінеї на Мартініку, і перейменував його на «Куїн Енз Рівендж». П'ять років по тому новоявлений пірат уже тероризував узбережжя Америки від Північної Кароліни до Трінідаду і Гайяни. Грабував усіх: англійців, французів, голландців, іспанців… І поселення, і кораблі.
Як свідчать сучасники, Едвард Тіч відзначався високою і міцною статурою, мав розкішну вугільно чорну бороду, яку заплітав у кіски. Портрет довершували дикі, палаючі вогнем і несамовитістю очі. Через плечі спадали перев'язі з трьома парами пістолетів, за халявами чобіт стриміло кілька ножів, що їх він умів кидати з надзвичайною вправністю, а з-під крис капелюха ще й виглядали тліючі ґноти, надаючи його обличчю диявольського шарму. Хочете вірте, хочете — ні, але так свідчать сучасники ватажка піратів.
У бою Чорнобородий відзначався нечуваною жорстокістю. Рідко брав у полон, охоче піддавав бранців пекельним тортурам, відтинаючи у живих пальці разом з перснями. Мав насолоду від стрілянини всліпу в своїх компаньйонів під час пиятики. Ще й «філософську» базу під це підводив, мовляв, коли б вряди-годи не відправляв до праотців когось із них, то його б перестали шанувати як ватажка. Чорнобородий надто полюбляв і жіноче товариство. Упродовж свого не дуже тривалого життя він мав 16 дружин. Офіційний церемоніал шлюбів і розлучень проводив його перший заступник.
1717 року пірати перебазувалися на північ, заклавши спочатку базу в Нассо (Нассау) на Багамах, а пізніше в порту Бат, у Північній Кароліні. Звідтіля Чорнобородий виходив у море, підстерігаючи кораблі, які йшли з Європи в порти Мексиканської та Гондураської заток. Його підступність і сміливість були такі безмежні, що він наважився серед білого дня напасти на порт Чарльстон (Північна Кароліна) і пограбувати на його рейді дев'ять торговельних кораблів. Оскільки губернатор Північної Кароліни перебував на утриманні піратів, занепокоєні за своє життя й прибутки купці вирішили звернутися зі скаргою на Чорнобородого до губернатора сусідньої Вірджінії.
Восени 1718 року той вислав проти розбишак два шлюпи «Пеел» і «Лайм» під проводом поручника Роберта Мейнарда. Одночасно було опубліковано прокламацію під назвою «Акт щодо заохочення до захоплення і знищення піратів», де визначалися такі винагороди:
«… За Едварда Тіча, звичайно званого капітаном Тічем або Чорнобородим, — 100 фунтів; за кожного старшого піратського корабля — шлюпа або брига — 40 фунтів; за кожного поручника, офіцера, квартирмейстера, боцмана або корабельного теслю — 20 фунтів».