Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Розбійник є розбійник. Підступ є підступ. У будь-які часи. Але подивіться, як у ті часи самі пірати, вирішивши пограбувати французький корабель, звинуватили його команду у нелегальній торгівлі з піратами. «Француз» стояв у порту португальського острова, і його губернатор особисто подякував Девісові за службову старанність.
Така увага до своєї діяльності навела Девіса на цікаву думку. Він вирішив влаштувати званий обід на борту свого корабля і запросити на нього губернатора разом з вищими урядовцями острова. А потім несподівано, але за своєю логікою, ув'язнивши їх, зажадати за звільнення великий викуп. Задум, між тим, не вдався. Його викрив один з невільників, який перебував на піратському кораблі. Вночі він переплив на берег і розповів усе португальцям. Наступного дня, коли Девіс зі своїми людьми зійшов на берег, щоб супроводити губернатора разом з почтом на корабель, його зустріли залпом із мушкетів. Одна з перших куль влучила в Девіса, але й смертельно поранений він спромігся видобути пістолет і зробити кілька пострілів у ворогів…
Автор «Історії найславетніших піратів» Чарльз Джонсон порівнював його з тренованим бойовим півнем, який мстиво завдає супротивникові останнього удару і тільки потім падає сам.
Після смерті Девіса оруду взяв його земляк з Пембрукширу тридцятишестирічний Бартолом'ю Робертс. Його стаж розбійника на той час був невеличкий. Ще донедавна він служив молодшим офіцером на згаданому кораблі «Прінсес», і коли його захопив Девіс, Робертс вирішив змінити ремесло.
Його кар'єра у розбурханому морі піратського щастя тривала досить довго і на диво щасливо. Наступники ставили його поряд з такими розбишаками, як Кідд, Еврі і Чорнобородий. Згідно з переказами, Робертс був високий, вродливий, гордий з виду. Вбирався завжди вишукано й ніколи не пив напоїв, міцніших за чай. Як кажуть, не з піратського поля ягода. Загадкова особистість. Тим паче, що свою діяльність він почав незвично. Проблукавши майже три місяці в морі у пошуках здобичі, команда «Роял Ровера» нудьгувала від невдач. Нарешті біля африканських берегів пірати зустріли португальську армаду, яка складалася з 42 кораблів. Робертс наважився підійти до одного з найменших суден і від його капітана дізнався, що найбільші цінності є на борту корабля «Саграда Фаміліа» («Святе сімейство»). Але там 40 гармат і 150 чоловік команди! Пірат ризикнув. Узяв курс на «Саграду Фаміліа». Дарма що військових кораблів навколо повно. Захоплена зненацька команда португальського корабля опиралася недовго, а два військових кораблі, які стояли неподалік на якорях, не встигли прийти на допомогу. «Саграду Фаміліа» пірати зуміли вивести у відкрите море. Разом з кораблем до їхніх рук потрапили 40 тисяч золотих і багато інших коштовностей, серед яких попався і золотий хрест з діамантами, призначений королю Португалії.
Перепочивши два тижні на Диявольському острові, Роберте рушив до Західної Індії, але по дорозі наскочив на англійський морський патруль і, рятуючись, покинув «Роял Ровер».
Після цієї втрати про пірата нічого не було чути кілька місяців. У червні 1720 року про нього заговорили знову. Губернатор Спотсвуд повідомляв, що в затоці Трепанів (Ньюфаундленд), де в той час ставало на якір багато купецьких кораблів, з'явився озброєний десятьма гарматами шлюп, на борту якого нарахували не менше 60 чоловік команди. Він зухвало напав на кілька суден, пограбував їх і знищив, а екіпажі полонив. Бостонська газета «Нью-Летте» писала, що «шлюп Робертса з'явився під дзенькання в казани, звуки сурм, з розгорнутим англійським прапором і піратським вимпелом на щоглі, на якому був зображений череп і бойовий тесак».
Пізніше, продовжуючи полювання біля узбережжя Північної Америки, Роберте захопив французький корабель, озброєний 36 гарматами, і, привласнивши собі, назвав «Роял Форчун». Цей корабель прислужився піратам у багатьох діяннях. Скажімо, на ньому вони захопили англійський корабель «Самюель», на борту якого перебувало чимало заможних пасажирів. Кореспондент «Нью-Летте» звинуватив Робертса в тому, що він дозволив своїм людям знущатися з пасажирів шляхетського походження. Але щодо Робертса загальне стереотипне уявлення про його людожерність було б далеким від дійсності. Роберте, як ніхто інший з піратських капітанів, підтримував на кораблі дисципліну. Не жорстокістю, а власним прикладом. Переказують, що коли Роберте убив п'яного матроса, який його ображав, він сам собі призначив кару шмагати батогами. Покарання припинили на прохання офіцерів, аби не підірвати авторитет свого ватажка.