Версола. Книга 1. Колоніст

Побродив трохи по селищу — на нього поглядали з різним виразом обличчя: скептично, зневажливо, хоча більшість дивилася на нового поселенця байдуже, оцінюючи. Вид худого хлопця з пов'язкою на голові і потертим рюкзаком за спиною деяких веселив, а деякі відкрито не приховували свого презирства, забувши, ймовірно про те, що самі виглядали також, коли прибули сюди пару років назад. А хлопцю все було по барабану — він добрався, нарешті, до цивілізованого місця, живий, здоровий, і плани у нього на найближче життя були райдужні — загалом, ходив і знайомився з місцем свого майбутнього мешкання. Потім зголоднів і поплентався у вказаний адміністратором готель, де і провів залишок дня, розбираючись з комом. У номері виявив щось, що нагадує планшет — як пояснив йому черговий в цьому «готелі», скоса поглядаючи на хлопця, планшет призначений для роботи з комом. Можна працювати на ньому з документами, також для пошуку потрібної інформації в місцевій невеликій інфомережі і всього такого іншого. Віктор кивнув своїм думкам, адже переглядати багато інформації на маленькому екрані кома було украй незручно. Співробітник також додав, що існують і інші пристрої, які можуть синхронізуватися і працювати в парі з браслетом, а у всюдиходах для цього були свої пристрої, оскільки мисливці багато часу проводили в диких місцях, де підключитися до мережі селищ було нереально.

— Загалом, як я зрозумів, тут щось подібне до блютуза або вайфая, тільки туди ще можна підключити мозковий імплант… мдя, круто! О! Якраз він і активувався.

Віктор чекав побачити щось в стилі земної фантастики: сигнал на зоровий нерв, і бачиш перед собою напівпрозорий інтерфейс — обламався. Просто на секунду потемніло в очах і відпустило, і у цей момент пискнув ком на руці — не став псувати собі зір, хоч і не скаржився на нього ніколи, а особливо після часу, проведеного тут. Навіщо, якщо є планшет (пристрій входив в стандартну комплектацію номера) — за оцінкою, стандартний типорозмір вісім-дев'ять дюймів. Розібрався з синхронізацією і став переглядати те, що за що винен вже сорок п'ять штук місцевих грошей — поки що грошей за фрукти було замало, щоб перекрити суму, тому умовно він їх не рахував. Спочатку ознайомився з тим, що йому втюхали, назвавши спеціалізованим пристроєм: імплант «Трапер-у» — четверте покоління, розробка світу Ринтоло, що йому ні про що не говорило. Бонус до вивчення пакетів інформації за профілем, усе інше йде з штрафом від 25 % і вище за часом, ну і збільшене сховище для завантажених навичок — і все! У голові промайнула думка, що його натягнули, як лоха.

— Якось не вражає — роздумував наш герой, прикидаючи, коштує ця приблуда вісім шматків або ні — функціонал біднуватий, ось я читав про Макса Шнітке…. тьху, знову занесло мене — причому тут саенс фікшн і реальність? Так, а що мені там по базах залили — таке точно читав у фантастиці, тільки там якісь ранги були. Список не вражав: