Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
- Автор: Слотер Анна-Марі
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7513-93-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю». Краткое содержание книги:
У цілому, я не пропоную знецінювати змагання, я пропоную по-іншому оцінювати турботу, звести її на відповідне місце як основний людський інстинкт, рух і діяльність. Якби ми навчилися цінувати змагання та піклування однаково, думати, що заробіток грошей та виконання хатніх обов’язків — рівноцінні та необхідні заняття, ми б досягли справжньої рівності між чоловіками та жінками. Ми б більше не розглядали роботу й сім’ю як жіночу проблему, але як батьківську проблему, проблему синів і дочок, братів та сестер, пар і відданих друзів. Проблему кожного, хто працює, а також любить та піклується про когось іще.
Це буде нелегко. Моє покоління феміністок виросло, думаючи, що конкурентна робота батьків була набагато важливішою за турботу матерів. Нам утовкмачували, що робота, яка веде до перемоги, до особистих досягнень та успіху, — набагато важливіша, ніж робота, яка веде до сприяння й допомоги іншим здобути успіх. Покоління після нас засвоїло це твердження ще сильніше, дівчат виховали з думкою, що вони зможуть поєднати кар’єру та догляд за дітьми, що саме це і означає бути успішною жінкою. Крім того, для молодшого покоління змагання (в будь-якій сфері) стає інтенсивнішим. Просто подумайте, наскільки важче потрапити у хороший коледж та знайти пристойну роботу з гідною заробітною платнею та можливостями підвищення у 2014 році, ніж це було у 1974, 1984 чи 1994 роках.
Я не ставлю питання про необхідність однакової освіти для дівчат та хлопців, заохочування їх мати однакові прагнення та досягати достатньої незалежності, щоб бути фінансово самостійними. З цієї точки зору, настанова, яку ми даємо своїм дітям щодо важливості змагання, — абсолютно правильна.
Проте настанова, що традиційна робота жінки (хатні обов’язки, які зосереджують сім’ю на матеріальних потребах) чомусь менш важлива, ніж традиційна робота чоловіка (заробіток грошей, утримання сім’ї та просування в кар’єрі), — хибна та шкідлива. Це результат історичного упередження, застарілого твердження, когнітивного перекручення, що спотворює наше суспільство й шкодить усім.
У тривалому прагненні гендерної рівності жінки спочатку повинні здобути силу та незалежність, змагаючись із чоловіками. Але як тільки ми отримуємо силу та незалежність, нам потрібно не автоматично приймати традиційну чоловічу точку зору (яка насправді є точкою зору лише меншої частини чоловіків) щодо того, що важливо в житті.
Випускниця Принстона 2009 року, Кейл Селіх, написала мені сильного листа, одразу після того, як вийшла моя стаття. Вона почала з роздумів: «Я завжди дивувалася, чому маю почуватися винною за те, що осмілилася скористатися важливими особистими можливостями». Вона продовжила:
За останні два роки{207} мене послідовно вітали з вибором кар’єри, яка відповідала моїм великим амбіціям, але часто за рахунок стосунків з людьми. Зараз я думаю про переїзд, щоб бути ближче до свого хлопця. У розмовах з людьми мого оточення я помічаю, як сама намагаюся приховати справжню причину мого переїзду. У тих випадках, коли я відкриваю найважливішу причину, то ловлю на собі тонкі, але помітні погляди, або й гірше, вислуховую зверхні промови: «Ти надто молода, щоб приймати доленосні рішення заради хлопця». Прийняття доленосних рішень заради стосунків виглядає як слабкість та наївність, тоді як подібні жертви заради роботи часто сприймаються як ознака сили та незалежності.
Краще я буду безробітною, ніж сильною жінкою, яка повертається з роботи додому і їсть свинину му-шу наодинці. Чому мені потрібно пишатися інвестицією у першу справу й соромитися інвестиції в другу?
Соціальний тиск, на який реагує Кейл, — дуже реальний. У січні 2013 року{208} випускниця Принстона, Маргарет Фортні, опублікувала есе в студентській газеті, описуючи свою подругу Моллі, яка до кінця розмови, у якій дві молоді жінки розмірковували про своє майбутнє, «підсунулася ближче до мене» й прошепотіла: «Я не хочу йти в аспірантуру, я навіть не впевнена, що хочу кар’єри. Я хочу одружитися, сидіти вдома й виховувати дітей». Збентежена таким відступом, Моллі сказала: «Що зі мною не так?».
Коли я була студенткою Принстона в кінці 1970-х, я би сказала, що випускниця Ліги плюща, яка не женеться за кар’єрою, соромить нас. Це була епоха, коли чимало чоловіків ставили під сумнів принстонське рішення стати навчальним закладом для обох статей через те, що жінки просто «змарнують свою освіту», коли залишать роботу, щоб народжувати дітей. Насправді, якщо бути чесною із собою, мушу визнати, що добра частина мене досі ставила під сумнів цінність бути мамою, яка сидить удома, доки не довелося пережити те, що надихнуло мене написати статтю для Atlantic.