Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
- Автор: Слотер Анна-Марі
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7513-93-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю». Краткое содержание книги:
Але вже ні. Я би порадила всім студентам, яким пощастило потрапити в топовий коледж або університет, запевнити себе, що їм вдасться застосувати знання протягом життя й вони матимуть змогу підтримувати себе та збагатити свої життя та життя інших і безумовно мати дітей. Я продовжую вірити, що більша частина людей хочуть і досягти своїх цілей, віднайти ідентичність за допомогою корисної роботи, і могти піклуватися про своїх близьких.
Я вважаю, що окремі жінки та чоловіки перебувають на різних стадіях між надмірною опікою та надмірним змаганням. Моя тітка Мері пройшла змагання до кінця. Вона була чемпіонкою з тенісу у 1950-х, першою жінкою у чоловічій команді, яка отримала похвальний лист від Університету Вірджинії й досі продовжує перемагати у гольфі в свої вісімдесят. Мій перукар Азіз, має неймовірний підприємницький дух, але також є і природженим вихователем. Піклування про інших робить його щасливим.
Більше того, найкращі гравці — це ті, що думають про інших достатньо, щоб могти грати добре у команді, підпорядковуючи власне его, й прокладати дорогу іншим членам команди. Так само й найкращі доглядальники — це ті, хто може присвятити собі достатньо часу, щоб уникнути вигорання. Найкращі керівники — це ті, які знають, як отримати користь зі змагання команди, але одночасно звертати увагу на потреби окремих її членів. Цінувати турботу — це розуміти, яким чином турбота і змагання можуть доповнювати одне одного.
Якщо нам вдається звільнитися від конкурентної загадки, усвідомити, що змагання — це поштовх для людини цінний, але не цінніший за піклування, ми більше не сприйматимемо визволення жінки як здобуття свободи, щоб змагатися. З іншого боку, якщо ми щиро віримо, що піклування має таку ж цінність, як і змагання, то ми усвідомимо, що чоловіки, які виконують роль тільки годувальника, втрачають глибоке задоволення й самовдосконалення. А якщо і чоловіки, і жінки сприймають піклування та змагання на рівних, тоді набагато легше поєднати роботу та кар’єру обох, і знайти час для всього.
Такий погляд може здаватися утопічним, але він може стати реальним уже завтра. Для цього потрібна ще одна річ...
Розділ 6
Наступний етап жіночого руху — це чоловічий рух
В Америці сьогодні побутує загальновідома історія гендерної дискримінації. Історія про жінку, яка влаштовувалася на роботу, а її попросили подавати каву, стала традиційною, як стара казка. Також історія, яка трапилася, коли повністю компетентний батько зустрів цілеспрямовану, але неосвічену жінку у парку чи продуктовому магазині. У статті під назвою «Я ненавиджу, коли мене називають хорошим татом», опублікованій у блозі New York Times «Джерело матері», Метт Вілано пише:
Наш другий щомісячний похід{209} в магазин Target виглядав так: однорічка в рюкзаку в мене на спині, а 3-річна дитина смикала мене за руку, як їздовий собака, дивлячись на порожню стежку.
Ми пройшли крізь автоматичні двері, як завжди помахавши відеоекрану. Ми схопили кошик, зупинилися біля безкоштовних гігієнічних серветок. Тоді я почав робити, що моя велика дівчинка називає «обтирання»: всебічну (читай: дико невротичну) дезінфекцію кожної частини кошика, якої вона може торкнутися. Виконавши половину ритуалу й використавши 9 серветок, я помітив, що на мене дивиться жінка середніх літ і посміхається.
«Ви хороший батько», — відзначила вона таким тоном, ніби говорила про те, що побачила сніжну людину.
Цей інцидент навів Вілано на думки про «огидний подвійний стандарт», де він отримав високу оцінку за поведінку, яка для матері вважатиметься звичайною рутиною. Ендрю Романо, автор головної статті про маскулінність у Newsweek, називає це «делікатним фанатизмом{210} невисоких сподівань».
Тільки на мить уявіть, що ви жінка, яку похвалили за написання хорошої доповіді на роботі, що є абсолютною рутиною для чоловіка. А тому похвала, якої ви удостоїлись, говорить про те, що людина, яка вас похвалила, насправді не очікувала, що ви зробите це добре.
Протягом перших років нашого з Енді знайомства я могла сказати щось, а він відповідав: «Це справді розумно», тоном, який виказував, що він був трохи здивований. Звісно, мене це нервувало. Вілано пише про те сам: «Коли хтось вішає ярлик “хороший тато”, вважається, що більшість татів за своєю природою чомусь недостатньо хороші».