Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
Грім, як ведмідь, прокинувся з дрімоти,
Лоза бринить під вітром, як струна.
Зімліла від минулої жароти,
Облогова парує борозна.
Студені гнізда ще й порожні соти,
Та вже від слів захмелена весна,
І ні про що не думає вона,
Лише про ласки, пестощі, люботи.
Заглянеш в очі — не побачиш дна.
Далеко десь гризоти і турботи.
Гуляй, дівчино, поки ти одна…
Важніє від колосся цілина,
В гнізді пищить пташатко жовтороте
І день, як мить, у клопотах мина.
II
Стрічайте літо швидше якомога,
Як тільки на спочинок стане плуг.
Вже коники посипали, як з рога,
І луг від співу їхнього оглух.
Закрилася югою даль розлога,
Перехопив дихання кминний дух.
Де хмароньки, а де з кульбаби пух?
Тремтить у синяві небес тривога.
Від завірюх колючих потерух
Прогрілась наскрізь польова дорога,
Де і ночами не стихає рух.
Пал поглядів травневих не потух,
Пташиний підліток довкола стога
Лякливо звершує свій перший круг.
III
В тумані грають буйно хвилі Шари.
З криниці в гаї — полум'я ковток.
Сміливих мрій непереборні чари,
Розважливості перший холодок.
Шугає яструб мислі крізь гущари
Над осокою річкових заток.
Вкриває осінь інеєм стіжок,
Згущає, за традицією, хмари.
Розплутать хоче блискавиць моток
Ніч горобина. Горобин стожари.
В слідах копита зблискує льодок.
Стерня сивіє. Дощ — як шум лоток
І, наче з обгорілої конари,
На вруно пада золотий листок.
IV
Віконницями мружиться світлиця.
В перинах білих тишина куня.
Від холоду посиніла синиця
Ніяк не може дочекатись дня.
Ріці, як дідові-рибалці, сниться
Луска линів, як лицарів броня.
А з-під коріння вікового пня
Пульсує вкрита кригою криниця.
Крякоче на відлигу вороння
З ялини, що стоїть немов дзвіниця.
Сідлає день гарячого коня,
Блакитна млиця сонця не спиня.
І в синяві небес, як сніг, іскриться
Двох реактивних смужок полозня.
З БОЛГАРСЬКОЇ
Кирил Христов
ДОЩ ІЗ ХМАРИНИ
Хустки в густих житах цвітуть, мов жар,
і сонце, сонце розлилося — жнива…
П'є з глека воду молодий косар,
і тішить зір йому блакить сяйлива.
Опівдні з лісу вийшла тиша. Хмар
ніде не видно, та ріка шумлива,
мов здивувалася, зайшла в шувар,
на лотоках заграла, й раптом — злива!
Цівки води, мов крицяні прути,
вбиваються у землю з висоти,
дощ — огорожа рівна і блискуча.
А поруч (камінцем туди докинь!) —
погода, й пісня, й під небесну синь
встає за вершником пилюки туча.
Я
Світ — у мені. Дзюрчання ручая,
шемріння крил попід небесні створи,
і квітки безіменної прозоре,
ласкаве просявання — все це я.
В мені — весна, що зеленню сія
і кригою, котрою вкриті гори,
в мені — безодні неба, сонць простори,
глиб темряви і днини течія.
І смертне все, і все, що незнищенне,
в життя і в смерть проходить через мене,
туди й назад — незмінне і притьмом.
Багатство — я, я — неподільність суща,
я — світла порошина проминуща
і сонця непогасного огром.
Димитр Пантелеєв
СОНЕТ ПРО БЕЗСМЕРТЯ
Історія не відала донині
творця такого! Сущий ідеал!
Мудрець! А ворогів б'є наповал!
Вогонь у нім кипить, як у лавині.
Його перо поводилося сміло.
Йому несли в гостині хліб і сіль.
Він був, як меч, ні, більше — як важіль,
що підіймає благородне діло.
Він зносив з радістю біду й турботи,
сан часу славного, він до роботи
охоче брався й завжди був щаслив!
Що залишають нам таланти? Мислі,
безсмертну славу, сльози, в горлі стислі.
А він був невмирущим, доки жив.
Перейти на страницу: