Ірка Хортиця приймає виклик

— Я?! — вигукнула ошелешена його натиском Тетянка.

— Ви, ви! Судячи з вашого подиву — ніколи не чули! — продовжував наступ Іващенко. — А треба було б, якщо ви, звісно, хочете займатись справами!

— Я… Я не в тому сенсі «я», що ніколи не чула, а в тому сенсі «я», що нічого з вас не вимагала! — спробувала спинити його розгублена Тетянка.

— Та невже?! — з недовірою посміхнувся Іващенко. — Може, це ви таким чином мене під’юджували, щоб я не ухилявся від виплати? Так це теж огидно! Я не давав вам жодного приводу мене підозрювати! У нас є угода! Моєю кров’ю, між іншим, підписана! А ви…

— Стривайте, — на мить відволікшись від обмацування нігтів і зубів, втрутилась Ірка. — Чого це ви на Тетянку напалися?

— Я на неї? — обурився бізнесмен. — Це вона на мене! Зі своїми чаклунськими штучками!

— Та не нападала я на вас! — Тетянка вже ледь не плакала.

— А чому ж тоді в локальній мережі корпорації стороння програма шастає? Між іншим, «Відьма Тетянка» називається!

Ірка й Богдан перезирнулися, а Тетянка страдницьки наморщила личко.

— І що, ця «Відьма Тетянка» дуже шкідлива? — зніченим голосом поцікавилась вона.

— Авжеж, можна навіть не питати, — буркнув собі під носа Богдан.

— О, ні, ну що ви, зовсім не шкідлива! — зі знущальною люб’язністю відповів Іващенко. — Просто з якого б комп’ютера я не підключався, вона відразу ж починає качати свої права! Жодну програму відкрити неможливо, аби поперек екрана не зависло повідомлення від «Відьми Тетянки»!

— Ну і що ж вона вам пише? — похмуро спитала Тетянка.

— Ви маєте на увазі, що ви мені пишете? А то ви не знаєте! Завжди одне й те саме! «Дай мільйон, дай мільйон, дай мільйон!»

Ірка мимохіть пирснула.

— Не «Відьма Тетянка», а просто Паніковський якийсь! — гаркнув Іващенко. — Мільйон! Аякже! Домовлялися на півмільйона, от ви їх і отримали! — І, круто розвернувшись, він вийшов геть із банку.

Тетянка зробила крок за ним, немовби хотіла наздогнати й усе пояснити. Але крізь скло дверей було видно, як Іващенко застрибнув до свого джипа. Двигун заревів, і машина помчала геть.

Тетянка в розпачі махнула рукою.

— От завжди так із цими дорослими! У чому завгодно готові звинуватити, а нас ніколи не вислухають! — ображено мовила вона.

— А чому ця «Відьма Тетянка» з нього мільйон вимагає? — поцікавилась Ірка.

— Ну-у… — Тетянка зам’ялася. — Коли ми комп’ютер розпитували, я подумала, що ми надто дешево беремо, що можна було б з Іващенка й мільйон зрубати. А що, он скільки ми роботи виконали… — раптом дівча осіклося й пополотніло. До неї, здається, нарешті дійшло. — Стривайте-стривайте! — пошепки мовила вона. — Що ж це виходить? Комп’ютер тоді з мене інформацію зняв, і я тепер у ньому живу? Я?

— Та не треба так нервувати. Ти ж наче як тут стоїш, угоду на п’ятдесят тисяч баксів он зім’яла, а скоро й узагалі порвеш, — спробував заспокоїти Тетянку Богдан. — Мабуть, у них у локальній мережі тепер твоя цифрова копія стоїть. Ох, не заздрю ж я їм!