Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
За склом будки промайнуло бліде, майже божевільне обличчя охоронця. І відразу ж зникло — схоже, охоронець просто знепритомнів.
А за спинами людей, здавалося, знявся в повітря рій бджіл. Генеральний озирнувся. Несамовито гудучи, до нього мчали сотні веретен. Сильним подувом вітру Іващенка й Серьогу швиргонуло до стіни, і здавалося, що довкола затарабанив град: пробиваючи одяг і боляче впиваючись у шкіру, веретена пришпилювали їх до стіни, немов жуків до аркуша картону! Бізнесмен та його племінник несамовито засмикалися, намагаючись вирватись, але веретена тримали міцно.
Друга хвиля злетіла з довгих пальців нічок і кинулася назустріч Ірці та її друзям. Дітлахи почали тікати, але рій веретен не відставав від них. В Ірчиній голові було порожньо, жодного замовляння! В останній відчайдушній, божевільній надії вона засунула руку до кишені:
— Бабусю, допоможи! — і кинула колоду карт назустріч веретенам, що їх атакували.
Краї карт зблиснули сіро-сталевими лезовими вістрями. Колода закружляла зграйкою яскравих метеликів і випурхнула назустріч рою веретен. Відступивши до стіни, дітлахи збентежено дивилися на запеклий повітряний бій. Ось просвистів гострий край карти, і веретено розлетілося навпіл. Але інше миттю з хрускотом пробило карту наскрізь. Повільно, але впевнено веретена пробивалися крізь заслін карт.
А юрба нічок тим часом кинулася до безпомічних Іващенка та його племінника. Гнучкі пальці чіплялися за одяг, тоненькі створіння, гидотно звиваючись, повзли, підбираючись до обличчя. Одна тварючка залізла бізнесменові на голову й звісилася звідти, зазираючи йому в очі. А потім розчаровано заскреготіла:
— Старий, теж старий! Не він! Перевірте молодого!
— Е-е, — застережливо забелькотів Серьога, коли вістря веретен розпороло в нього на грудях футболку, оголюючи шкіру. — Мені цей сон уже не подобається! Я хочу прокинутись! Будильнику, ти де? Ви що робите? А-а-а!!!
Гостре веретено вперлося молодшому програмістові в пупок і поїхало вгору, залишаючи на животі й грудях подряпину, що миттю набрякла кров’ю. Нічка відкрила свого жаб’ячого рота. Із нього, звисаючи нижче колін тварини, вивалився довгий язик. І цей язик поповз по грудях Серьоги, злизуючи кров. Тремтячи від огиди й болю, хлопець відчайдушно кричав.
Язик повернувся до рота тварини, розтягнуті губи заплямкали, неначе куштували вишуканий делікатес. Нічка ковтнула.
— Не та кров! Не та! Не він! Знов не він!
Нічки розвернулися до Ірки та її друзів.
— Один залишився, один! — заскреготали тварини. — Це він! Він! — Гнучкі пальці-макаронини показали на Богдана.
— А чого я? — розгублено пробелькотів хлопчак.
Юрба нічок невблаганно посунула на нього.
— Це він, він, він! Молодий! Ходи-но до нас! Хазяїн тебе хоче!
— Багато хоче та мало візьме! — гукнув Богдан, стискаючи кулаки. — От змусили мене меч залишити, а як би він зараз пригодився!
— Он тобі ціла стінка з мечами, бери, який хочеш! — кивнула Тетянка на стінку холу з колекцією зброї, що красувалася на ній.
Останні карти зі старої колоди впали дрібними клаптиками, пошматовані вістрями веретен.
— І як же туди дістатися? — пирхнув Богдан.
Атакуючі нічки оточили їх півколом.
Ірка схопила хлопчака за плече:
— Ти ж здухач! Стань здухачем — то й перелетиш!
— Ти знаєш, боюся, що посеред такого галасу я не зможу заснути, — процідив Богдан.
— Тетянко, приспи його!
Тетянка скоромовкою забелькотіла:
— Ходить Сон по вулоньці…
Але нічки не збиралися давати їй часу, аби закінчити замовляння.
Заскреготівши: «Він, він! Знайшли! Наш!», — тварини перейшли в наступ. Довгі пальці вчепилися Богданові в ноги…
— А от і фіг вам, не ваш! — раптом розлючено закричала Тетянка й… схопивши Богдана за плечі, вона щосили вдарила хлопчака головою об стінку!
Непритомне тіло впало до Тетянчиних ніг!
І відразу ж, відокремившись від безпомічного господаря, над ним злетів другий Богдан! Вищий, сильніший! Очі здухача й цього разу були міцно заплющені, але на обличчі не було спокою, воно спотворилось болем і люттю. Сліпий погляд заплющених очей відшукав Тетянку…
— Зі мною потім розберешся! — крикнула відьма. — А зараз вріж їм! — Вона показала на нічок.
Двійник Богдана рвучко кивнув і знявся в повітря. За його плечима маяв лискучий лицарський плащ. Здухач підлетів до стіни зі зброєю. Його пальці зімкнулися на руків’ї величезного лицарського дворучника.
— Ходімо зі мною! — тихо попрохав лицар.