Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
— Вона просто не знає, скільки років твоя жаба на цій дієті живе! — похрокуючи від сміху, вичавила Наталка. — Але тепер ти її біологічці здаси! Ірці подякуй!
Оксанка витріщилася на дівчаток оскаженілим поглядом:
— Зараз як подякую! Мало не здасться! — і вона щосили смикнула за ремінець Ірчиного рюкзака.
Калькулятор, дві ручки, стругачка, батарейка й той самий золотавий стильний тюбик висипалися на асфальт із розкритої кишеньки рюкзака. Тієї ж миті директриса, не знімаючи долоні з телевізора й нервово зиркаючи на Андрія, котрий отирався поблизу, закричала в мікрофон:
— Ідуть наші першокласники!
І першокласники пішли. Десятки тоненьких ніжок у ботиночках і туфельках затупотіли по Ірчиному добру. Ірка встигла вихопити калькулятор, проте ручки розлетілись у різні боки, а помада відкотилася геть. Якесь хлоп’я, замахнувшись, підфутболило її носком черевика, і тюбик полетів прямо Ірці під ноги. Зраділа дівчина нахилилась була його підібрати… Проте прямо в Ірки під носом з’явилась затягнута у вузьку чорну штанину нога. Широкий каблук шкільного черевика із силою опустився на тюбик. Уламки пластмаси розлетілися на всі боки. Оксанка недбало потерла каблуком по асфальту, зчищаючи жалюгідні блідо-рожеві грудочки, які ще мить тому були справжньою французькою помадою.
Ірка так і застигла, нахилившись і безпомічно поглядаючи на рештки косметичної розкоші. Усе сталося настільки швидко, що ніхто нічого навіть не помітив. Першокласники пройшли, заграла музика й знову залунав бадьорий голос директриси… А Ірка дивилася на свою новеньку помаду, якою вона майже не встигла покористуватись, і ледь не плакала від образи.
«Що ж ти за зараза така, га, Веселко?» — хотіла вона сказати, але…
З Ірчиного горла вирвалось зловісне глухе гарчання.
І щось важке миттю лягло їй на плечі, притискаючи до землі. Дівча смикнулось, намагаючись звільнитися…
— Не вставай! — врізався їй у вуха гарячковий шепіт Богдана. — Не вставай! Казав я тобі, не треба сюди приходити!
Ірка так і застигла, наполовину скоцюрбившись. Сліди помади на асфальті втратили свій рожевий колір, обертаючись на темно-сіру пляму. Проте прямо в ніс, у її широкий чорний ніс сильно й гостро вдарив солодкуватий аромат розчавленої косметики, пилу, старого асфальту й розпачливого, майже до холодного поту, жаху, який скував Богдана. Ірка провела язиком по зубах і відразу ж відчула, що її щелепи видовжилися й сповнилися величезними кликами. А сам язик теж став таким довгим, що не влазив до рота. Дівчинка швидко й часто задихала, впускаючи повітря в легені. Чутливо здригнулися м’які клаптики її вух.
— Що робити? Що робити? — шепотів Богдан. І раптом він різко смикнув її за плече: — Туди! Давай до них! — хлопчак витяг Ірку на середину шкільного майдану.
Дівча застигло пильними поглядами сотень прикутих до неї очей. Учителі, школярі, батьки, здавалося, що всі дивилися тільки на неї. А чийсь дзвінкий голосок крикнув на все подвір’я:
— Дивіться? Дівчинка із собачою головою!
Налякана Ірка відступила на крок-другий.
Але люди були скрізь, вони оточували її, дивилися на неї, не зводячи очей! Зараз… Що зараз буде? Вони закричать від жаху? Почнуть тікати? Накинуться на неї? Але ж вона не впорається з такою юрбою! Її губи здригнулися, оголюючи ікла й виразно демонструючи готовність битися до кінця…
І тут з усіх боків залунали оплески, а з магнітофона полилася дитяча пісенька… і повз Ірку промчала ціла юрба: яскраво-рожевий телепузик, Міккі-Маус, фіолетовий заєць, кілька козенят і вовк у смугастих штанах. Маску вовка прикрашала франтівська картата кепка. Богдан підстрибнув, зірвав кепку й швидко вдяг її на Ірчину голову.
— Якого біса?.. — гаркнув вовк зовсім людським голосом, і між розтуленими щелепами з пап’є-маше визирнула доволі знайома фізіономія когось зі старшокласників.
Хлопець зиркнув на Ірку, знизав плечима — так, що вони вперлися в край важелезної вовчої голови, — і, буркнувши: «Коли це тебе до сценарію додали? Ну, чого стала? Ворушись давай!», — штовхнув Ірку в спину.
Ірка здивовано повела вухом. Тепер воно хвацько й кумедно стирчало з-під яскравої кепки. Аж глядачі почали сміятися.
— Роби, як він каже! — прошепотів Богдан.
Потягнувши Ірку за собою, маски бігли вздовж шеренг лінійки прямо до першокласників. Вони тисли хлопчакам руки, смикали дівчаток за кіски, а потім почали вихоплювати дітлахів із шеренги й закружляли в хороводі.