Філософія самотності
- Автор: Свендсен Ларс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-77-9
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія самотності». Краткое содержание книги:
Зацікавить науковців і студентів — філософів, соціологів, психологів, а також усіх, хто намагається розібратися в своєму внутрішньому «я».
У п’єсі Джоан Дідіон «Грай, що випаде» зустрічаємо 31-річну акторку Марію Вайєт та спостерігаємо за тим, що привело її до психічної лікарні. Марія розлучається з чоловіком, з його примусу робить аборт, її донька потрапляє до лікарні, а кар’єра покинута напризволяще. Вона страшенно самотня, і їй дуже важливо цю самотність приховати:
Вона бачила їх у супермаркетах і знала, як їх впізнати. О сьомій годині вечора в суботу вони стоятимуть у черзі до каси, читаючи гороскопи в Harper’s Bazaar, а в їхніх возиках буде одна бараняча відбивна і, може, дві банки котячого корму, а також ранкова недільна газета із загорнутими коміксами. Часом вони виглядатимуть дуже красиво, їхні спідниці матимуть правильну довжину, а окуляри — правильний тон, і, можливо, губи будуть лише трохи стиснуті з якоюсь ніби вразливістю, але це вони — з однією баранячою відбивною і ранковою газетою. Щоб її не викрили, Марія завжди робить великі закупи для домашнього господарства: літри грейпфрутового соку, літр зеленого соусу чилі, сушена сочевиця, паста «алфавіт», рігатоні та бляшанки ямсу, консерви, десятикілограмові коробки прального порошку. Вона знала, як упізнати самотніх, в яких нема обов’язків, і ніколи не купувала маленької зубної пасти, ніколи не клала до возика жіночого журналу. Будинок у Беверлі-Гіллз був завалений цукром, різними кукурудзяними кексами, замороженими стейками та іспанською цибулею. Марія ж їла звичайний сир[408].
Бути самотнім означає зазнати невдачі у важливій частині свого життя — бо це неспроможність створити відносини з однією людиною або кількома людьми, котрих потребуєш. Самотній не здатен отримати від інших підтвердження своєї цінності як людини, принаймні не в тому обсязі, якого потребує. Самотність людини стає ніби вимушеною ззовні. Самотній — той, хто прагне відносин з іншими, але у нього їх нема. Ось у чому відмінність між соціальним відторгненням і соціальним виключенням.
Встановлено, що і хронічна самотність, і експериментально викликана соціальна ізоляція корелюються з нижчим рівнем досвідчення сенсу життя. Це свідчить про те, що почуття належності має ключове значення для того, щоб життя мало сенс[409]. Сенс життя, очевидно, можна вивчати під різними кутами зору, але спільним для них буде вирішальна роль взаємин з іншими людьми[410]. Існують вагомі докази на користь «гіпотези належності» Баумайстера і Лірі, згідно з якою «людина має всепроникне прагнення формувати і підтримувати хоча б мінімум міцних, позитивних і вагомих міжособистісних відносин»[411]. Та потрібно додати, що не всі мають однакову потребу в належності, тобто в одних ця потреба більша, а в інших — менша[412]. Люди, які проводять багато часу з іншими людьми, як правило, щасливіші за тих, хто частіше залишається на самоті, але, очевидно, в цьому великі індивідуальні відмінності. При вимірюванні суб’єктивного благополуччя — або, як його часто трохи хибно називають, «щастя» — вплив міжособистісних відносин більший за вплив грошей і здоров’я. Якщо намагатися передбачити, високий чи низький бал матиме особа у вимірюванні суб’єктивного благополуччя, то час, який вона проводить із родиною і друзями, дасть найкращі шанси вгадати правильно. Люди повідомляють про те, що більшою мірою відчувають позитивні емоції тоді, коли вони з іншими людьми, ніж тоді, коли наодинці. Проте багато людей можуть переживати найкращий час у власному товаристві, а серед інших почуватимуться жахливо.
Проте правда в тім, що ми всі потребуємо інших. І ключовою складовою цього є потреба, щоб інші потребували нас. Ті, кого інші не потребують, у певному сенсі не мають ніякого значення. Тому дивно, що ми значною мірою організовуємо наше життя так, щоб якомога менше потребувати одне одного. В 1970 році соціолог Філіп Слейтер опублікував книжку «Переслідування самотності», в якій писав:
Ми прагнемо мати приватний будинок, приватний засіб пересування, приватний сад, приватну пральню, магазини самообслуговування та всілякі навики зроби-це-сам. Неймовірний розмах технологій, здається, поставив собі завдання зробити непотрібною потребу попросити щось в іншої людини за якоїсь нагоди в повсякденній діяльності. Навіть у сім’ях американці є унікальними в своєму переконанні, що кожен повинен мати окрему кімнату, навіть окремий телефон, телевізор і автомобіль, якщо це можливо економічно. Ми прагнемо чимраз більше особистого життя, а коли досягаємо цього, почуваємося дедалі відчуженішими[413].
408
Didion: Play It As It Lays, с. 122f.
409
Stillman et al.: «Alone and Without Purpose: Life Loses Meaning Following Social Exclusion»; Williams: «Ostracism: the impact of being rendered meaningless».
410
Baumeister & Vohs: «The Pursuit of Meaningfulness in Life»; Heine, Proulx & Vohs: «The Meaning Maintenance Modeclass="underline" On the Coherence of Social Motivations».
411
Baumeister & Leary: «The Need to Belong: Desire for Interpersonal Attachments as a Fundamental Human Motivation», с. 497. Див. також Baumeister: The Cultural Animal.
412
Gere & MacDonald: «An update of the empirical case for the need to belong»; Mellor et al.: «Need for belonging, relationship satisfaction, loneliess, and life satisfaction»; Kelly: «Individual Differences in Reactions to Rejection».
413
Slater: The Pursuit of Loneliness, с. 5.