Філософія самотності

У розділі 3 обговорювалися деякі з тестувань поганої самотності. Існує тестування і для позитивної самотності — Preference for Solitude Scale (1995). Через значне збільшення кількості людей, які обирають жити і проводити відпочинок наодинці, можна припускати, що рівень самотності збільшується, однак я не знайшов жодного дослідження, яке б пропонувало показники у часовому огляді. Можна, до речі, зауважити, що частота перебування наодинці та радість від цього більше співвідносяться з тим, що індивід просто насолоджується цим станом самим по собі, не прагнучи уникнути соціальних контактів[390]. Навіть якщо люди воліють жити і проводити відпочинок наодинці, вони, здається, менше, ніж будь-коли, по-справжньому залишаються на самоті, тому що хронічно перебувають у взаємодії з іншими, не в останню чергу за допомогою постійно доступних електронних засобів зв’язку.

Ми живемо в час, коли більшість із нас взагалі не має змоги залишитися сам на сам із собою, коли телефонні розмови, текстові повідомлення, Twitter, Facebook, Skype тощо гарантують нам хронічну взаємодію з іншими. Добра самотність доступна нам менше, ніж раніше, і не в останню чергу через те, що ми вирішили заповнити соціальністю простір, в якому така самотність могла б виникнути. Найбільша проблема самотності нашого часу полягає, мабуть, не так в тому, що в нас надто багато поганої самотності, а в тому, що надто мало самотності доброї. Добра самотність під загрозою, коли ми — від нудьги, занепокоєння, невпевненості або лінощів — надто швидко хапаємося за інших під час зустрічі чи по телефону або комп’ютеру, замість того, щоб залишатися в усамітненому стані. Ми даємо схопити себе — або надто легко поступаємося — відволіканню. Цікаве слово: «від-волікання», тягти геть від чогось. Нас тягнуть геть від самих себе.