Гаррі Поттер і келих вогню

— Я покличу директора! — крикнула професорка Макґонеґел. — Попереджаю тебе, Півзе...

Півз висолопив язика, жбурнув на дітей решту водяних бомб і шугонув угору понад мармуровими сходами, регочучи мов божевільний.

— Можете йти! — різко кинула професорка Макґонеґел забризканим водою учням. — До Великої зали, швидко!

Послизаючись і ковзаючи, Гаррі, Рон та Герміона рушили через вестибюль до подвійних дверей праворуч. Рон розлючено бурмотів собі щось під ніс, відкидаючи з лоба мокре волосся.

Велика зала була, як і завжди, розкішно прикрашена до першого шкільного бенкету. Золоті тарілки й келихи виблискували в сяйві сотень свічок, що висіли в повітрі над столами. Учні перемовлялися, сидячи за чотирма довгими столами, а за п'ятим столом, обличчям до учнів, розташувалися викладачі. Гаррі, Рон і Герміона проминули столи слизеринців, рейвенкловців та гафелпафців і сіли з ґрифіндорцями наприкінці зали, неподалік від ґрифіндорського привида Майже-Безголового Ніка. Перламутрово-білий і напівпрозорий, Нік був одягнений у звичний каптан з високим стоячим коміром. Комір не лише надавав Нікові святкового вигляду, але й утримував на місці його майже відтяту голову.

— Добрий вечір, — радісно привітався він з учнями.

— Що в ньому доброго? — буркнув Гаррі, знімаючи кросівки й виливаючи з них воду. — Скоріше б уже починали Сортування, бо я вмираю з голоду.

Сортування учнів по різних гуртожитках відбувалося на початку кожного навчального року, але так сталося, що Гаррі не бачив жодної з цих церемоній, крім своєї власної. Було б цікаво побачити ще хоч одну.

І тут його хтось покликав схвильованим голосом: — Привіт, Гаррі!

Це був Колін Кріві, третьокласник, для якого Гаррі був справжнім героєм.

— Привіт, Коліне, — стримано озвався Гаррі.

— Гаррі, знаєш, що? Знаєш? Мій брат теж сюди вступив! Мій брат Дені!

— Е-е... це добре, — відповів Гаррі.

— Він такий радий! — аж підскакував на стільці Колін. — Хоч би він потрапив у Ґрифіндор! Гаррі, тримай за нього кулаки, добре?

— Ну-у... добре, — погодився Гаррі. Він знов обернувся до Герміони, Рона й Майже-Безголового Ніка. — Зазвичай брати й сестри потрапляють у ті самі гуртожитки, правда? — поцікавився він. Адже всіх сімох Візлів було розподілено в Ґрифіндор.

— Та ні, не завжди, — заперечила Герміона. — У Парваті Патіл сестру-близнючку, схожу на неї, мов дві краплі води, направили до Рейвенклову.

Гаррі глянув на стіл викладачів. Там було більше порожніх місць, ніж завжди. Геґрід, зрозуміло, ще й досі перевозив через озеро першокласників. Професорка Макґонеґел, скоріше за все, стежила, чи добре витруть підлогу у вестибюлі. Але був порожній ще один стілець, і Гаррі не міг збагнути, хто саме відсутній.

— А де новий учитель захисту від темних мистецтв? — запитала Герміона, яка теж дивилася на викладацький стіл.