Гаррі Поттер і келих вогню
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #4
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-40-7
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і келих вогню». Краткое содержание книги:
Зашипіла пара, й поїзд рушив з місця.
— Скажіть, що там має статися в Гоґвортсі? — закричав з вікна Фред, але місіс Візлі, Білл і Чарлі вже були далеко. — Які правила змінюють?
Та місіс Візлі лише всміхалася й махала рукою. Потяг ще не завернув за поворот, а вона вже роз'явилася разом з Біллом та Чарлі.
Гаррі, Рон і Герміона вернулися у своє купе. Злива періщила у вікна, і крізь них нічого не було видно. Рон відкрив свою валізу, витяг бордову вечірню мантію й накрив нею клітку Левконії, щоб заглушити її ухкання.
— Беґмен хотів нам сказати, що станеться в Гоґвортсі, — сердито буркнув він, сідаючи біля Гаррі. — Пам'ятаєте, на Кубку світу? А моя рідна матінка нічого не каже. Цікаво, що там...
— Цсс! — приклала пальця до вуст Герміона і кивнула на сусіднє купе. Гаррі й Рон прислухалися й почули крізь прочинені двері знайомий лінивий голосок.
— ...карочє, старий хотів послати мене замість Гоґвортсу в Дурмстренґ. Він там знайомий з директором... Ви ж знаєте, якої він думки про Дамблдора-маґлолюба, а от у Дурмстренґ усіляких злиднів не беруть. Але стара не схотіла, щоб я так далеко їздив до школи. Старий каже, що в Дурмстрензі нормально ставляться до темних мистецтв — не те, що в Гоґвортсі. Там учні їх вивчають конкретно, а не граються в ідіотський захист від них, як ми...
Герміона підійшла навшпиньки до дверей купе і зачинила їх, після чого голосу Мелфоя не стало чути.
— То він вважає, що йому більше підійшов би Дурмстренґ? — сердито сказала вона. — Краще б він справді туди вступив. У нас було б менше з ним мороки.
— Дурмстренґ — це ще одна чаклунська школа? — поцікавився Гаррі.
— Так, — пирхнула Герміона, — але вона має жахливу репутацію. В "Огляді магічних освітніх закладів Європи" написано, що там посилено вивчають темні мистецтва.
— Здається, я щось про неї чув, — невпевнено сказав Рон. — Де вона? В якій країні?
— Цього ніхто не знає, — вигнула брови Герміона.
— Як то... а чому? — спитав Гаррі.
— Кожна чаклунська школа хоче бути найкращою. Дурмстренґ і Бобатон приховують місце свого розташування, щоб ніхто не вивідав їхніх таємниць, — пояснила буденним голосом Герміона.
— Не кажи дурниць, — засміявся Рон. — Дурмстренґ, мабуть, не менший за Гоґвортс, як можна приховати такий величезний замок?
— Але ж Гоґвортс теж прихований, — здивовано глянула на Рона Герміона, — всі про це знають... принаймні ті, хто прочитав "Історію Гоґвортсу".
— Тобто, лише ти, — скривився Рон. — Ну, розказуй... як можна сховати таку величезну споруду, як Гоґвортс?
— Він зачарований, — пояснила Герміона. — Якщо на нього дивиться маґл, то бачить лише старі руїни з написом коло входу: "ОБЕРЕЖНО, НЕ ЗАХОДИТИ, НЕБЕЗПЕЧНО".
— То чужим Дурмстренґ теж здаватиметься руїною?
— Мабуть, — знизала плечима Герміона, — або на нього наслано маґлонепроникні чари, як на той стадіон, де відбувався Кубок світу. А щоб не знайшли чужоземні чаклуни, замок могли зробити знекартним...
— Яким?
— Зачарувати будівлю так, щоб її неможливо було знайти на карті. Ти ж також так можеш зробити?
— Е-е... мабуть, — промимрив Гаррі.
— Але чомусь мені здається, що Дурмстренґ розміщений десь далеко на півночі, — замислилася Герміона. — Там має бути дуже холодно, бо у їхню шкільну форму входить хутряна пелерина.
— Там можна було б таке вичворяти! — замріявся Рон. — Наприклад, зіштовхнути Мелфоя з льодовика і сказати, що то був нещасний випадок... шкода, що мати його туди не відпустила...
Поїзд мчав на північ, а злива усе лютішала. Небо геть затягло чорними хмарами, а вікна запітніли, тож уже пополудні довелося вмикати світло. У коридорі вагона заторохкотів візочок з харчами, і Гаррі купив для всіх цілу гору тістечок.
По обіді до них завітали їхні друзі. Прийшли Шеймус Фініґан, Дін Томас і Невіл Лонґботом, круглолиций забудькуватий хлопець, якого виховувала грізна бабуся-відьма. Шеймус і досі був прикрашений ірландською стрічкою. Її чари давно ослабли. Вона ще пищала: "Трой! Малет! Моран!", однак уже ледве чутно й знесилено. За півгодини безперервного обговорення квідичу Герміона втомилася, знову розгорнула "Стандартну книгу заклинань для четвертого класу" і почала вивчати замовляння-викликання.
Невіл заздрісно слухав хлопців, що вкотре вже переповідали всі перипетії фінального кубкового поєдинку.
— Бабуся не захотіла їхати, — пробелькотів він, ледь не плачучи. — Навіть не поцікавилася, чи є квитки. А там же, мабуть, було так класно.
— Ще й як, — підтвердив Рон. — На, подивись...