Гаррі Поттер і келих вогню

— І що ті бачки зробили? — спитав містер Візлі, швидко все занотовуючи.

— Як мені відомо, зчинили шалений гуркіт і почали відстрілюватися сміттям, — пояснив містер Діґорі. — Коли з'явилися полі-цапи, один бачок, здається, все ще гасав подвір'ям...

Містер Візлі застогнав. — А що зі зловмисниками?

— Артуре, ти ж знаєш Дикозора, — знову закотила очі Діґорова голова. — Хто б ото вночі підкрадався до його будинку? Скоріш за все то був якийсь контужений бродячий кіт, обліплений картопляними лушпайками. Але якщо Дикозор потрапить у руки відділу боротьби з неправильним використанням чарів, то йому гаплик — згадай про його репутацію. Щоб урятувати Дикозора, треба знайти для нього у твоєму відділі якесь менш суворе звинувачення. Що належиться за вибухові сміттєві бачки?

— Мабуть, попередження, — відповів містер Візлі, що й далі хутко писав, насупивши чоло. — А Дикозор не користувався чарівною паличкою? Він сам ні на кого не нападав?

— Не сумніваюся, що він вискочив з ліжка й почав чарувати крізь вікно все, що бачив, — сказав Діґорі, — але їм буде непросто це довести, адже постраждалих немає.

— Що ж, я побіг, — містер Візлі запхнув у кишеню пергамент з нотатками й кинувся з кухні геть.

Голова містера Діґорі глянула на місіс Візлі.

— Вибачай, Молі, — сказала вона, — що потурбував тебе з самого ранку... але тільки Артур може врятувати Дикозора. Дикозор сьогодні мав би починати роботу на новому місці. І що це на нього вночі найшло?

— Не переймайся, Амосе, — озвалася місіс Візлі. — Може, з'їси на дорогу грінку?

— Добре, давай, — погодився містер Діґорі.

Місіс Візлі взяла зі стола довгими щипцями грінку з маслом, просунула крізь язики полум'я і поклала Діґорі в рот.

— ...акую, — нерозбірливо проплямкав він, а тоді з тихим ляскотом щез.

Гаррі чув, як містер Візлі поспіхом прощався з дітьми. Через п'ять хвилин він знову опинився в кухні, зачісуючи волосся гребінцем, а його мантія вже була одягнена правильно.

— Мушу поспішати... добре вчіться, хлопці, — звернувся містер Візлі до Гаррі, Рона та близнюків, натягуючи на плечі плаща й готуючись роз'явитися. — Молі, ти зможеш сама завезти дітей на вокзал?

— Авжеж, зможу, — відповіла вона. — Ти думай про Дикозора, а з нами все буде добре.

Містер Візлі зник, а в кухню зайшли Білл та Чарлі.

— Хтось тут говорив про Дикозора? — поцікавився Білл. — 3 ним знову щось сталося?

— Він каже, що вночі хтось намагався вдертися в його будинок, — пояснила місіс Візлі.

— Дикозор Муді? — замислився Джордж, намащуючи грінку варенням. — Це, бува, не той псих, що...

— Твій тато про Дикозора Муді дуже високої думки, — суворо урвала його місіс Візлі.

— Звичайно, адже наш тато збирає штепселі, — тихенько озвався Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. — Два чоботи — пара...

— Муді свого часу був видатним чаклуном, — сказав Білл.

— Він давній друг Дамблдора? — поцікавився Чарлі.

— Дамблдора ти ж також не назвеш нормальним? — додав Фред. — Тобто, я знаю, що він геній і все таке...

— А хто такий Дикозор? — запитав Гаррі.