Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Але, хоч як це парадоксально, «куркульська манія» була навіть корисною для партії, адже, за словами Сталіна, якщо середняк переконається, що прагнення до поліпшення свого добробуту неминуче приведе його до становища гнаного й придушуваного куркуля (або й просто йому перешкодять стати заможним), — тоді він, середняк, дійде висновку: єдиним шляхом для нього залишається шлях до колгоспу.

Тепер щодо чисельності «куркулів». Податки, накладені на них в листопаді 1928 р., теоретично стосувалися тільки 2–3 % селян (щоб подолати їхню «апатію», за основу оподаткування визначили розмір засіяної площі, незалежно від фактичного врожаю), однак на практиці, як сказав Сталін, — до 12 %, а в деяких районах навіть більше. За іншими джерелами, «додатковим податком на доход» були обкладені 16 % селянських господарств Росії. В газеті «Правда» від 18 вересня 1929 р. згадувалися цілі «куркульські села». За даними Девіса, в одному такому селі на Північному Кавказі на збори, присвячені заготівлі хліба, не приходили навіть депутати місцевої сільради.

Отже, кількість «куркулів» — названих такими у відповідності до норм хлібоздачі 1929 р. — напевно з'ясувати не вдалося (на думку радянського дослідника Ю. Мошкова, вона досягала 7—10 % усіх селян). Сталін згодом об'єднав «куркулів» і «заможних» в одній псевдокатегорії, загальна чисельність якої становила 15 % усіх господарств.

Протягом вирішального 1929 р. ні «хлібна», ні «селянська» проблеми так і не були, по суті, розв'язані. В зиму з 1928 на 1929 р. запровадили обмежені норми споживання хліба, а в серпні 1929 р. — і м'яса. Навесні 1929 р. Риков, підтриманий Бухаріним, запропонував імпортувати зерно. У 60-х роках СРСР був змушений таки вдатися до цього, але зараз пропозицію Рикова відкинули після «дуже палкої дискусії» («Правда» від 19 липня 1929 р.).