Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #4
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3115-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2». Краткое содержание книги:
— А як твоя мама? — спитав я. — Приїхала разом із тобою?
— Ага, — відповіла Юкі. — Вона зараз у Хаконе. Зі своїм одноруким. Упорядковує свої фотографії з Катманду та Гаваїв.
— А ти не поїдеш у Хаконе?
— Як буде настрій, коли-небудь поїду. А тим часом тут побуду. Бо в Хаконе все одно нема чого робити.
— Дозволь тебе запитати. Просто із чистої цікавості, — сказав я. — Ти кажеш, що залишишся в Токіо, бо в Хаконе все одно нема чого робити. Ну, а що ти робитимеш у Токіо?
Юкі здвигнула плечима.
— Розважатимусь із вами.
Запала мовчанка. Наче зависла в повітрі.
— Прекрасно! — сказав я. — Божественні слова! Прості, але звучать, як одкровення. Житимемо і розважатимемося разом. Як у раю. Цілими днями збиратимемо троянди всіх кольорів, кататимемося на човнику в золотому ставку й купатимемо нашого пухнастого каштанового песика. Як зголодніємо — зверху папая падатиме. Як захочеться послухати музику — для нас прямо з неба співатиме Бой Джордж. Прекрасно! Що ж іще нам хотіти? Та якщо поміркувати на тверезу голову, то мені скоро доведеться працювати. І розважатися з тобою все життя я не зможу. Тим більше за батькові гроші.
Якусь мить Юкі дивилася на мене, закусивши губу.
— Я добре розумію, що ви не хочете татових і маминих грошей. Тільки не говоріть зі мною таким злим тоном. Мені й самій іноді прикро від того, що я вас тягаю за собою. І наче заважаю вам жити своїм життям, завдаю зайвого клопоту. А тому якби ви…
— Що? Якби за це гроші отримував?
— Принаймні я тоді почувалася б спокійнішою.
— Ти чогось не розумієш, — сказав я. — Хоч би там що, але я не хочу зустрічатися з тобою з обов’язку. Хочу зустрічатися з тобою як друг. І не бажаю, щоб на твоєму весіллі мене відрекомендували як «професійного гувернанта нареченої, коли їй було тринадцять». Бо тоді, напевне, мене замучать запитанням: «А власне, що таке професійний гувернант?». Я хотів би, щоб мене називали «другом нареченої, коли їй було тринадцять». Так було б набагато краще.
— Якась дурість! — зашарівшись, вигукнула Юкі. — Я ніколи не влаштовуватиму весілля!
— От і добре! Я також не люблю весілля. Вислуховувати всі ці бездарні промови, приймати як подарунок усі ці торти, важкі, як цеглина. Ненавиджу. Даремна трата часу. Я сам одружувався без весілля. А згадка про гувернанта — це лише алегорія. Все, що я хочу сказати, зводиться ось до чого. За гроші друга не можна купити. Тим більше за чиїсь представницькі витрати…
— А що, якби ви про це написали казочку для дітей?
— Чудово! — засміявся я. — Справді чудово. Ти швидко навчилась, як треба вести розмову з людьми. Ще трошки — і ми з тобою зможемо влаштувати гарні комічні діалоги!
Юкі здвигнула плечима.
— Послухай, — провадив я далі, відкашлявшись. — Поговорімо серйозно. Якщо ти хочеш розважатися зі мною щодня — я не проти. Я можу обійтися й без роботи. Тим паче без такої — розгрібання кучугур. Мені байдуже. Тільки я ставлю одну умову. Я не спілкуватимуся з тобою за гроші. Поїздка на Гаваї — виняток. Особлива подія. Транспортні витрати мені оплатили. Жінку купили. Та через це ти перестала мені довіряти. Я сам собі остогид. Більше такого не робитиму. Досить. Тепер я вирішуватиму все сам за себе. Нікому не дозволю пхати свого носа в мої справи. І тицяти мені в руки свої гроші. Я — не Дік Норт і не П’ятниця. Я — це я, а не чийсь наймит. Я спілкуюся з тобою, бо сам того хочу. І готовий проводити з тобою час, якщо ти забажаєш. Але про гроші забудь.
— А що, ви справді дружитимете зі мною? — спитала Юкі, розглядаючи пофарбовані нігті на ногах.
— Чому б ні? Розумієш, ми з тобою відщепенці цього світу. І нехай, невелика біда. Краще пожити вільно, собі на втіху.
— І чого це ви такі добрі?
— Ніякий я не добрий, — відповів я. — Просто я не кидаю на півдорозі розпочату справу. Вдача така. Якщо ти хочеш спілкуватися зі мною — спілкуйся. Та й нашу випадкову зустріч у готелі Саппоро визначила сама доля чи що. Тож розпочате треба довести до кінця.
Носком сандалії Юкі довго виводила якийсь невеликий малюнок. Щось схоже на квадратний вир. Я спостерігав, як вона це робить.
— А я не буду для вас тягарем? — спитала вона.