Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #4
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3115-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2». Краткое содержание книги:
Я ляснув пальцями.
— Чудо-диво! Наче якесь божественне одкровення! Блиск! Треба негайно скликати прес-конференцію і проголосити: «Я хочу спати лише із дружиною!». Усі зворушаться до сліз. Можливо, й прем’єр-міністр чимось тебе нагородить.
— Е ні… А хіба за таке не можна дістати Нобелівську премію миру? Що не кажи, я ж перед усім світом заявляю: «Хочу спати лише із дружиною!». Мало хто з людей на щось подібне здатний, хіба ні?
— Але ж, щоб отримати Нобелівську премію, потрібен фрак.
— Я будь-що можу купити. І все спишеться на витрати.
— Чудово! Справжнісіньке божественне одкровення!
— Ось що я скажу, — вів далі Ґотанда, — на церемонії вручення премії: «Шановні пані й панове! Від сьогодні я хочу спати лише із дружиною!». Буря овацій. Хмари розходяться, зблискує сонце…
— Тане крига. Вікінги падають на коліна. Чути спів русалок…
— Яка зворушлива картина!
Ми знову замовкли. Мені не виходило з голови, що перед тим, як запрошувати Юмійосі додому, треба накупити горілки, томатного соку, лимонів та соусу «Lea and Perrins».
— Але ж може статися так, що ніякої премії тобі не вдасться отримати, — сказав я. — Просто всі вважатимуть тебе дегенератом.
Ґотанда на хвильку замислився над моїми словами. І кілька разів повільно похитав головою.
— Що ж, можливо… Бо моя заява — це заклик до сексуальної контрреволюції. Обурений натовп може затоптати мене до смерті, — погодився він. — І тоді я стану мучеником за віру в одношлюбність.
— Ти будеш першою кінозіркою, яка загинула за таку віру!
— Але якщо загину, то більше не зможу спати з дружиною…
— Правильно, — погодився я.
І ми знову взялися мовчки пити.
От у такому дусі ми вели серйозні розмови. Якби хтось випадково підслухав нас — подумав би, що ми теревені правимо. Та нам було не до жартів.
У вільний час він дзвонив мені додому. І тоді ми їхали в який-небудь ресторан або зустрічалися в його апартаментах чи в моїй квартирці. І так минали дні за днями. Я рішуче відмовився від будь-якої роботи. Просто збайдужів до неї. Світ обійдеться й без мене. Я завмер — чекав, коли щось станеться.
Я послав Хіраку Макімурі залишки грошей і квитанції за витрати, зроблені під час подорожі на Гаваї. Невдовзі подзвонив П’ятниця і сказав, аби я залишив собі більше грошей.
— Сенсей велів передати, що інакше йому буде незручно, — сказав він. — Як і мені. Покладіться на мене, я все як слід залагоджу. Вас це ніяк не обтяжить.
Заходити в суперечку не хотілось, і я сказав: «Гаразд. Робіть так, як зручно сенсею». Незабаром Хіраку Макімура прислав мені банківський чек на триста тисяч єн разом із розпискою про отримання оплати за «збір інформації». Я розписався, поставив власну печатку й відіслав папір назад. Там будь-що спишуть на представницькі витрати. Як зворушливо жити в такому світі!
Я вклав чек на триста тисяч єн у рамку й поставив на стіл.
Почався і невдовзі скінчився «золотий тиждень»[53].
Кілька разів я розмовляв із Юмійосі по телефону.
Як довго розмовляти — вирішувала вона. Іноді ми говорили довго, іноді вона обривала розмову на півслові, посилаючись на зайнятість. А бувало й так, що довго мовчала або несподівано клала трубку. Та все-таки завдяки телефону сяке-таке спілкування між нами відбувалося. Ми потроху обмінювалися потрібними даними. А одного дня вона повідомила мені номер свого домашнього телефону. Це був безсумнівний прогрес.
Двічі на тиждень вона ходила в басейн. І щоразу, коли згадувала про це, моє серце тремтіло, ображалось і впадало в розпач, як у невинного старшокласника. Мені так кортіло запитати в неї про інструктора з плавання. Що він за людина, скільки йому років, чи вродливий і чи не занадто люб’язний із нею тощо. Та розпитати як слід не вдавалось. Я боявся, що так видам свої ревнощі. Боявся почути від неї: «Гей, ви що, ревнуєте мене до плавального басейну? Я таких людей просто не терплю. Той, хто ревнує мене до такого, — не чоловік, а ганчірка. Ви зрозуміли, що я сказала? Ганчірка! Більше я вас не хочу бачити!».
Тому я прикусив язика і про басейн не питав. Та що довше я мовчав, то щораз більше розросталося в моїй уяві його химерне видиво. От закінчується заняття для всіх, і тоді інструктор проводить із Юмійосі окремий урок. Звісно, інструктор — це Ґотанда. Підтримуючи долонями її за живіт і груди, він показує, як треба гребти кролем. Його пальці гладять груди, прослизають між ноги. «Не звертайте уваги…» — каже він їй.
— Не звертайте уваги, — повторює він. — Я хочу спати лише із дружиною.
Він бере її руку і кладе на свій прутень. Вона його масажує. Прутень, збуджений під водою, — як корал. Юмійосі в захваті тамує подих.
53
Перший травневий тиждень, найдовші вихідні дні в Японії.