Енциклопедія російської душі

Мама купала Сірого. Сірий купав ляльку. Лялька була Петром Першим, чоловіком, високим на зріст.

— Мамо, — запитав Сірий, — що таке бути росіянином?

— Захід є Захід, Схід є Схід, — весело, по-молодому заговорила мама, витираючи піт із чола, — і разом їм не зійтися.

— Не зійтися! — і собі зрадів Сірий.

— Зійтися! Зійтися! — рішуче заперечила мама. — Кіплінг помилився. Схід і Захід зійшлися в Росії.

— Навіщо? — насупився Сірий.

— Що «навіщо»? — не зрозуміла мама.

— На хріна вони зійшлися в Росії? — Фарба вдарила Сірому в обличчя.

— Ти що? Ти що? — здивувалася мама. — Росія є великий і цілісний Сходо-Захід за Божим задумом і невдалий спотикач, Заходо-Схід фактично, за емпіричним наповненням.

— А раптом це стереотип? — злякався Сірий.

— Не треба боятися, — м’яко заперечила мама. — Ми живемо у світі домінуючого стереотипу.

— Від опису національного характеру до фашизму — один крок, — сумно сказав Сірий.

— Знаю.

Вони помовчали.

— Ну, вставай! — скомандувала мама. — Давай мити спину й живіт.

Сірий підвівся, тримаючи Петра Першого за руку.

— Як ти виріс! — зніяковіла мама, оглянувши тіло сина. — Ти виріс і змужнів.