Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Під стукіт коліс відновилося слайд-шоу цієї п’ятниці.
Робота над звітом. Обід у конторі. Шампанське. Прощання з директором, головним інженером, іноземцями. Спалах – стоп-кадр.
Вечір. Сіра «Волга» біля зупинки. «Поїхали кататися?» Порожня нічна траса. «Зоряний мішок». Кава з термоса на узбіччі. Ковбаса з хлібом. Андрій-брат. Спалах – стоп-кадр.
Душ у готельному номері. Темрява. Гарячі тіла під ледь теплою водою. Руки. Губи. Спрага. Стогін. Андрій-не-брат. Спалах – стоп-кадр.
Ліжко. Вона на його плечі. Стукіт його серця. Тіні на стелі. Третя година на настінному годиннику. Спалах – стоп-кадр.
Андрій зістрибує зі стільця, ожививши годинник. Спалах – стоп-кадр.
Вони мчать пероном із її валізою – потяг стоїть лише десять хвилин. Кремезна, мов гренадер, провідниця піднімається до вагона, захекана Жанна махає їй рукою… На прощальні слова Андрієві немає часу. Жанна підіймається сходинками. Потяг повільно рушає. Андрій подає валізу, вона втягує її до вагона. Провідниця перекриває спиною двері, дивлячись услід перону, що віддаляється. Спалах – стоп-кадр.
6
Квартальний чи річний звіт. Або звіт за кілька років роботи. Хто робив їх хоч раз, розуміє напруження цього відповідального процесу. А звіт собі самому за кілька років власного життя, а може, і за все життя, хоч ніхто тебе про це й не питає і не вимагає того душевного стриптизу, – на межі мазохізму.
Підсумки останніх п’яти літ стукотіли в голові Віталія, поки їхав від кав’ярні до офісу. Вправний водій із багаторічним досвідом їзди по переповненому автівками Києву, він мало не спричинив дорожню пригоду, коли просто не помітив червоного сигналу світлофора і стрімко вискочив на перехрестя. Машина, яка по праву руку зірвалася з місця на зелений сигнал йому навперейми, дивом уникнула зіткнення. Водій опустив скло і словами та жестами пояснив Віталію, хто тут неправий. Той не виправдовувався, вибачився, здав трохи назад, пропустивши машини, які перетинали проспект.
Повернувшись після обіду до офісу, замість того, щоб підготувати передачу справ шефові після відпустки, Віталій попросив секретарку не турбувати і засів за комп’ютер. Він повідкривав усі оповідання, що прийшли за тиждень від Жанни, злив тексти в єдиний документ і почав читати їх спочатку. Але тепер вони звучали голосом Лілі, впізнаваними були конструкції її речень, інтонації, з тексту виринали, як ілюстрації, знайомі місця та портрети… Віталій читав і не розумів, як і чому це сталося: Лі-ля, яка раптом вийшла заміж і вже понад три роки живе в Москві, пише ці оповідання, губить флешку в потязі, якимось дивом її знаходить Жанна (таке буває лише в дешевих романах чи в серіалах!), не віддає провіднику, а бере із собою і до всього вигадує ту гру в паралельне читання, щоб не втрачати зв’язок і не нудитись у відрядженні. І Віталій помалу губить спокій. Десь усередині його єства із загнаних углиб спогадів-табу починається ворушіння підсвідомого. А потім від короткої оповідки про кав’ярню, дівчинку та цукерки йому зовсім зносить дах.
Як це можливо?! Напевне, хтось там, нагорі, нудиться (чи приколюється?) і грає людьми, наче фігурками шахів, пересуваючи їх світлими та темними клітинками життя, створюючи різні ситуації та комбінації учасників гри, і спостерігає, що з того вийде.
На вулиці вже було темно. Секретарка зазирнула попрощатися, спитала, чому не йде додому, адже п’ятниця. Віталій сказав, що має багато роботи, побажав хороших вихідних і знову залишився в кабінеті сам. Контора спорожніла. Через деякий час прибиральниця почала грюкати стільцями та совати шваброю. Віталій дістав цигарки, підійшов до вік на, відкрив кватирку і закурив.
На вулиці царювала та осінь, яку вже не називають золотою. Листя на деревах не було, почав мрячити дощ, який спадає не окремими краплями, а важким вологим повітрям, від якого коричневі стовбури дерев стають чорними, як і острівці асфальту, а кругляки бруківки тьмяно виблискують під ліхтарями.
Колись такої самої пори він поїхав у відрядження до Львова. Намічалося розширення їхньої мережі, були такі сміливі плани до початку кризи. Шеф порадив не зупинятися в готелі і дав телефон господаря «славної квартирки» майже в самому центрі, біля площі Ринок. Віталій не знав Львова, був там кілька разів проїздом, тому подивився в Інтернеті план міста і погодився, довірившись бувалому Синявському.